Вербівка

Вербівка

Вербі́вка — село Городищенського району Черкаської області в Україні, центр сільської ради, якій також підпорядковане селище Кличкове. Населення — 1 756 чоловік (на 2010 рік). Село розташоване на берегах річки Вільшанки, за 20 км від районного цетру та залізничної станції Городище. У селі 18 вулиць, п'ять з яких носять імена односельців, що загинули в роки Радянсько-німецької війни. Назва походить від апелятиву «верба» — дерева родини вербових. Проте існує інше припущення щодо походження назви: від «вербування людей на роботу». Зміст [сховати] 1 Історія 2 Сучасність 3 Джерела 3.1 Посилання 3.2 Література 3.3 Ресурси інтернету

Історія

Територія сучасного села була заселена давно, про що свідчать виявлені поблизу скіфські поселення (VII—IX століть до н. е.) та кургани епохи бронзи та скіфів. У своїй праці «Сказання про населені місцевості Київської губернії» Лаврентій Похилевич пише, що в селі проживало 1 462 чоловік, була дерев'яна Георгіївська церква 5-го класу, що мала 36 десятин землі. В 1808 році вона була покрита залізом[4]. Вільшанський цукрозавод (розташований на території Вербівки), побудований 1845 році поміщиками Браницькими, вже у 1847 році переробив 15 600 центнерів цукрових буряків. На заводі працювали кріпаки і вербовані робітники з інших місць, у 1899 році налічувалося 380 чоловіків і 16 жінок. 12 січня 1919 року завод націоналізовано. За рішенням волревкому було роздано 12 тисяч пудів хліба із запасів маєтків графині Браницької. На заводі організовано ремонт сільськогосподарського реманенту. При радянській владі відбудований після громадянської війни завод до 1940 року подвоїв виробництво цукру. Після встановлення в лютому 1918 року радянської влади, першим головою сільської ради був Бальоха Филимон Ількович. У квітні цього ж року розпочалась окупація повіту австро-німецькими військами, які було вигнано у листопаді. Влітку 1919 року розпочався наступ денікінців, а в січні 1920 року вільшанський революційний загін повністю захопив владу в повіті. У 1921 році у селі утворилася перша організація спільного обробітку землі, головою якої був Клименко Каністрат Омелькович. У 1926 році організовано 4 колгоспи, в які перейшло 18 бідняцько-середняцьких господарств, а в лютому 1930 року вони об'єднались в один — імені Леніна, головою обраний Земський Микола Степанович. Під час Другої світової війни на фронти з села пішло 350 чоловік, 157 з них загинули. 208 жителів села за мужність і героїзм, проявлені під час війни, нагороджені орденами і медалями. У селі споруджено три пам'ятники та обеліск Слави воїнам, які полягли в боях. Під окупацією село перебувало з 28 липня 1941 року до 5 лютого 1944 року. В післявоєнні роки в селі працював колгосп «Росія», земельні угіддя якого становили 2742 га, в тому числі 1907 га орної землі. Колгосп вирощував зернові і технічні культури, займався м'ясо-молочним тваринництвом і птахівництвом. Також в колгоспі працювали млин і пилорама.

Сучасність

Станом на 1972 рік в селі проживало 2728 чоловік. Працювала середня школа, в якій навчалось 446 учнів, будинок культури із залом на 400 місць, два клуби на 380 місць, чотири бібліотеки з фондом 20,6 тисяч книг, пологовий будинок, медамбулаторія. У 1987 році відкрито краєзнавчий музей.

Джерела

У селі розташовані: СТОВ «Вербівське», правонаступник колективного сільськогосподарського підприємства, заснованого у 1921 році, ВАТ «Вільшанський цукровий завод», м'ясопереробне підприємство «Геріон», адмінбудинок, дитячий садок «Липка», Вербівська ЗОШ І-ІІІ ступенів, сільський центр дозвілля, обеліск Слави, 10 приватних магазинів, АТС на 50 номерів, поштове відділення та відділення Ощадбанку, православна церква Київського патріархату.