Вознесенська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Вознесенська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Темним і убогим було с. Вознесенське у кінці XVIII століття. Майже все населення було неписьменним. Перша згадка про Вознесенську церковно – приходську школу датується 1872 роком. Однак тут навчалися лише діти заможних селян. 1911 року церковно – приходську школу перейменували у земську, в якій навчалося кілька десятків дітей. До шкільних занять залучалися лише хлопчики. За кілька років до початку першої світової війни у с. Вознесенське відкривається перша земська школа, і в с. Пальмира теж. Із земської школи були вихідці селяни, які боролися за встановлення Радянської влади, місцеві активісти Проня Василь, Калашник Тимофій, який був першим головою сільської ради, Поляков Сергій, Зубаньов Степан, Степанчук Трохим – голова революційного комітету. Звідси, із земської школи, а також із початкової, починали свій життєвий шлях десятки тих, хто із зброєю в руках пішов і загинув на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Основним предметом у земській школі був закон Божий, який читав піп Тарасенко. 1921 року школа стала початковою. Першим директором була Євдокія Яківна Папушиха. Вчителями – Дора Яківна Папушиха і Ганна Григорівна Світайло. Це були вчителі – вихідці із панівних класів. Закон Божий продовжує читати піп Тарасенко. У 1923 році школа відокремлена від церкви.

1929 року у Вознесенському відкрито семирічку. Першим директором її стає Чепіга Олександр Юліянович. Основні предмети, що викладалися на той час, - українська мова, російська мова, читання, малювання, арифметика, ручна праця (ліплення із глини і чоботарська справа). З 1935 року директорами були Занузданий Володимир Сергійович, Льонченко ……; до війни і на початку війни Жиденко Василь Леонтійович, під час війни і після Множинський Віктор Якович.

1 червня 1944 р. – директор – Цюра Федір Тимофійович, завпед (завуч) – завідувач педагогічною частиною школи Осипова Зінаїда Миколаївна; 1944 – 1945 н. р. – директор Бардашевський Іван Володимирович, завпед – Біла Наталія Тимофіївна. З евакуації приїхала член КПРС Михайлик Єфросинія Іванівна, її призначили директором, завпед – Біла Н.Т. У 1945 – 1946 н. р. – директора призначили з облвно. Ним став Лозицький Григорій Денисович; завпед – Біла Н.Т. Та ці призначення були потім…

1941 р. Напередодні Великої Вітчизняної війни школа реорганізована в середню. Та чорне крило війни призупинило навчання дітей, знищивши усе шкільне приладдя. З вересня 1941 по вересень 1943 р. навчання не проводилось, бо територія була окупована ворогом. У приміщенні школи німці влаштували склади, в одному – церкву, в іншому був старостат. В період окупації були закатовані Дробний Максим, Капустянська Надія, Поляков Сергій, Приходько Петро, Василенко Павло, вихованці Вознесенської земської, початкової та семирічної школи. 323 односельці, випускники школи не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни.

22 вересня 1943 року село було звільнено від фашистських окупантів. Настав довгожданий час, коли діти знову змогли сісти за парти. І хоч школа почала працювати, але довгий час не хватало найнеобхіднішого: парт, зошитів, підручників, олівців, ручок, чорнила. Писали на газетах, будь-якому папері. Зовсім не було унаочнення. Важко приходилось учителям Заболотній Катерині Степанівні, Степанчук Галині Трохимівні, які удвох після окупації організували навчання в школі. Навчання проводили у приміщенні, де зараз знаходиться сільська Рада. Німці влаштували там церкву. Степанчук Г.Т., Заболотня К.С. відвоювали дві класні кімнати і проводили заняття. Але їм заважала церква. Тоді Катерина Степанівна і Галина Трохимівна поговорили з віруючими, а голова сільради Богма Макар Миронович з працівниками церкви. Зібрали збори віруючих і запропонували церкву влаштувати у якійсь хаті, а приміщення повністю віддати під класи. Не всі жінки погоджувались із цим. Піп Зубаньов Микола стояв осторонь. Тоді виступила Бондаренко Христина (прабаба Макаренка Володимира Миколайовича): „Ми неграмотні, то чому ж нашим дітям, внукам бути темними, неграмотними? Нехай наші діти тут навчаються, а нам однаково де Богу молитися“. І церкву перенесли в інше місце (на вулицю Набережну). Працівники церкви одумалися і поїхали в район, але було вже пізно: документи підписані і завірені та передані в районну Раду. До 1945 р. в селі була трудова семирічна школа, а з 1945 р. – Вознесенська середня школа.

Приміщення Пальмірської школи було також прилаштоване під зерносховище, де німці зберігали хліб. У вересні 43-го, коли радянські війська наближалися до нашого села, німці вирішили зірвати школу, але не встигли. Тоді вони облили бензином двері, вікна і підпалили, а самі почали тікати. Пальмирці погасили пожежу, а зерно роздали людям для посіву. Через деякий час приміщення відремонтували, і з вересня 1944 навчання у Пальмірській школі відновилося. Школа працювала до 1969 року. Коли відчинила двері нова школа, учні з Пальміри стали ходити у Вознесенську школу. На кінець 70 років приміщення перебудоване під квартири для учителів. У середині 80 років це було приміщення стаціонарного табору праці і відпочинку „Золотий колос“. Через деякий час його приватизували і знесли під забудову. У 1946 році директором школи призначено Гуйвана Миколу Мусійовича, завучем Беркута Кузьму Власовича. Завучі змінювалися: Мальований Іван Дмитрович, Ляшенко Андрій Митрофанович, Плотнікова Поліна Савівна, у 1972 – 73 н. р. – Борщенко Андрій Йосипович.

Тяжкі повоєнні роки навчання у школі. В класах холодно, так як груби топилися торфом і навіть соломою. Вікна побиті, скла не було. Замість шибок дошки чи куски фанери. Учні сиділи в пальтах і рукавицях, тому що під час хуртовин сніг замітав у класи, на парти, стіл учителя. Чорнило замерзало, і його розігрівали руками. Учителі і учні приносили з дому скло для шибок, але так як тяжкі умови були у всіх, то інколи, прийшовши до школи, бачили, що шибки витягнуті. Учитель Сагарда Сергій Гаврилович пригадував: „Зібрали ми сяк – так кілька десятків шибок і засклили вікна у школі. Коли наступного дня прийшли на роботу, то 12 шибок із вікон були витягнуті, а на рамі прикріплена записка: „Миколо Мусійовичу, пробачте. Як розбагатію, то поверну“ Сергій Гаврилович приніс три шибки, витяг з ікони, а туди накидав склянок. Мачуха сказала людям, що коти побили. Не було також книг, на клас їх було 2 – 3. Навчання проводилося у 2 зміни: з першого по 7 класи – перша зміна, 8 – 10 класи – друга зміна. А коли відкрилася вечірня школа, то навчання стало у три зміни. Восени і взимку дні короткі, тому останні 2 – 3 уроки доводилося проводити при світлі гасових ламп. Вони більше чаділи, ніж світили, і в класах була напівтемрява. Учні в заготзерно заробили грошей і купили движок і динамо – машину, потім проклали кабель і підключили світло. Лампочки були не більше 40 ват. Тут же поряд стояла гасова лампа. У ці важкі роки поряд з Гуйваном Миколою Мусійовичем працювали:

• Плотнікова Поліна Савівна, її сестра
• Тарановська Ольга Савівна,
• Слюсар Олександра Федорівна,
• Михайлик Єфросинія Іванівна,
• Полякова Ніна Іванівна,
• Степанчук Галина Трохимівна,
• Заболотня Катерина Степанівна,
• Заболотня Марія Дем’янівна,
• Андрущенко Настя Іванівна,
• Крестянкіна Ніна Костівна,
• Тараненко Тетяна Трохимівна,
• Герасименко Ольга Антонівна,
• Осипенко Тетяна Антонівна,
• Сагарда Сергій Гаврилович,
• Печериця Іван Савич,
• Ляшенко Андрій Митрофанович,
• Равінська Ганна Григорівна,
• Буценко Василь Пилипович.

У 50 – ті роки прийшли:

• Адамець Ліда Яківна,
• Андрейко Ганна Костівна,
• Денисенко Катерина Василівна,
• Заболотня Антоніна Степанівна,
• Цьопка Григорій Григорович,
• Овчаренко Іван Олександрович,
• Шеремет Михайло Кирилович,
• Золотайко Єфросинія Михайлівна.

У 1957 році у Вознесенській школі працювали 32 учителі, з них – 12 з вищою освітою, решта з неповною вищою і середньою спеціальною освітою. Перший випуск середньої школи відбувся у 1947 році. Атестати про здобуття середньої освіти одержали 10 осіб. Це були, здебільшого, учні – переростки. Старе шкільне приміщення земської школи та кілька звичайних хат з великим трудом вміщували велику кількість учнів, тому що до Вознесенської середньої школи ходили учні з багатьох навколишніх сіл: Лукашівки, Хрущівки, Кривоносівки, Зорівки, Крупського, Синьооківки, Каневщини, Новоселиці, Петровки, Богуславця, їм доводилося долати до школи 5 – 17 км в один бік. До 1960 року заняття проводилось у 2 зміни. У 1960 році методом народної будови було споруджено нове приміщення на 5 класних кімнат (біля пошти, поряд зі шкільними ділянками). З 1 вересня 1960 року навчання проводилося в одну зміну, але в семи приміщеннях:

• колишня земська школа;
• на Пальмирі;
• де побудував будинок Проценко І.І.
• приміщення біля пошти (нове);
• поряд стояла стара хата, де навчалися учні початкових класів (церковно – приходська школа);
• хімічний і фізичний кабінети (на цьому місці стоїть будинок Гриба І.П.)
• одночасно діяли початкові школи в с. Новоселиця, Каневщині та Петровці.

Директором Пальмірської школи був Черниш Іван Олександрович; Петровської початкової школи – Турчина Ольга Данилівна, Новоселицької початкової школи – Діхтяренко Катерина Йосипівна, Каневщанської – Дерипаска Марія Петрівна. У 1964 році усі школи були об’єднані в одну. Школа мала 2 майстерні (по дереву і металу), 4 кабінети, бібліотеку і буфет, значну кількість навчальних посібників та обладнання, навчально – дослідну ділянку та використовує для політехнічного навчання учнівської молоді майстерні МТС (нинішнього РТП) та колгоспне виробництво. У школі працюють 2 класи з виробничим навчанням, які поглиблено вивчають сільськогосподарське виробництво, зокрема землеробство. Поряд з навчальною у школі широко розгорнута позакласна робота. Працюють навчальні та спортивні гуртки та гуртки художньої самодіяльності, піонерська і комсомольська організації.

До 1962 року в школі вивчається військова підготовка, яку веде офіцер, учасник Великої вітчизняної війни Сагарда С.Г. У 1962 році – відмінили, і знову ввели через 10 років, у 1972 році. Знову викладає Сергій Гаврилович Сагарда. У 1964 році в с. Вознесенському відкривається обеліск Слави. У підготовці до відкриття взяла участь група учнів під керівництвом учительки історії Слюсар Олександри Федорівни. Це Щербакова Аліса, Шапошникова Марія, Неткач Раїса та інші. У 1965 році створюється у класі кімната бойової слави. Навчався у цьому класі – кімнаті бойової слави – найкращий клас. В школі створюється учительський хор, струнний оркестр, які неодноразово виступали на районній олімпіаді художньої самодіяльності. Давали концерти односельцям та в сусідніх селах. З 1969 по 1972 р. діяв драмгурток, у якому брали участь учителі – Крестянкіна Ніна Костівна, Кулініч Марія Миколаївна, Зоря Ганна Лаврентіївна, Полякова Ніна Іванівна, Синявський Микола Іванович, Буценко Василь Пилипович. Драматичний колектив виборював призові місця у районних оглядах. Паралельно існував і дитячий колектив у складі Кучеренко Зінаїди, Діденка Василя, Скляра Василя та ін. Школа славилася і спортивними досягненнями. учителі фізичної культури Даник Василь Іванович та Харченко Надія Юхимівна уміло проводили тренування, готуючи своїх вихованців до перемог.

Приміщення нової двоповерхової школи введено в дію 30 серпня 1969 року (на 420 місць). У цьому ж році відчинила двері і Пальмірська середня школа у селищі цукрового заводу. Частина учнів із 749, які до цього навчалися у Вознесенській школі, пішли навчатися у Пальмірську.

На будівництво нової школи затрачено 300 тис. крб. колгоспних коштів (голова колгоспу Овчаренко Іван Петрович). Допомагали батьки та учні старших класів. Вони виконали обсяг робіт на суму більше 60 тис. крб. Підносили пісок, цеглу, щебінь, приводили в належний порядок шкільне приміщення, подвір’я, садили дерева.

Школа збудована на честь 100-річчя від дня народження В.І.Леніна. До 1970 року не існувало кабінетної системи. Разом із школою введено хімічний, біологічний, фізичний, історичний кабінети. Майстерні залишились у приміщенні, збудованому у 1960 році.

Кабінетна система давала можливість вчителям творчо працювати на уроці, впроваджувати нові методи навчання, використовувати ТЗН. 27 років віддав школі директор, відмінник народної освіти Української РСР Гуйван Микола Мусійович.

У 1973 році директором школи став Борщенко Андрій Йосипович. 28 років очолював Вознесенську школу – відмінник Української РСР та Радянського Союзу, учитель хімії. У ці роки до школи приходить нова молода творча плеяда вчителів:

• Харченко Надія Юхимівна,
• Бутенко Раїса Карпівна,
• Білик Валерій Васильович,
• Кулініч Марія Миколаївна,
• Костогриз Іван Іванович,
• Чухрай Григорій Васильович,
• Біляєва Ольга Михайлівна,
• Борщенко Раїса Миколаївна,
• Бондаренко Варвара Федорівна,
• Діхтяренко Микола Михайлович,
• Папушой Ганна Петрівна,
• Ісаєнко Надія Миколаївна,
• Синенко Ольга Григорівна.

У 1974 – 75 роках запроваджено кабінетну систему. Учителі активно узялися за обладнання кабінетів. Працювали після уроків у вихідні і святкові дні, і кабінети були обладнані. Поступово наповнювалися унаочненням, технічними засобами навчання. Кращими, зразковими стали кабінет російської мови і літератури (зав. кабінетом Костогриз І.І.), образотворчого мистецтва (Пархоменко В.П.), географії (Криничний С.П.).

У 80 – 90 роках Вознесенська середня школа знову зустрічає молодих вчителів, серед них значна кількість випускників рідної школи. Сьогодні вони сіють добре і вічне в душі дітей. Це такі вчителі:

• Кісіль Тетяна Василівна,
• Кочерга Наталія Борисівна,
• Рідько Алла Миколаївна,
• Макаренко Володимир Миколайович,
• Степанок Юрій Миколайович,
• Логінов Андрій Юрійович,
• Поддірьогін Віталій Григорович,
• Педько Борис Іванович
• Педько Віра Павлівна,
• Гончар Світлана Дмитрівна,
• Білобловська Світлана Михайлівна,
• Суслова Валентина Іванівна,
• Павленко Віра Григорівна.

Вознесенська середня школа завжди була серед кращих. Чудові традиції, якими і нині пишається школа започаткував Гуйван Микола Мусійович. Це робота навчальних гуртків, краєзнавча робота, трудове виховання, фізкультурно – спортивна робота та художня самодіяльність. Широко велася туристсько – краєзнавча робота: походи по рідному краю (вчителі Сагарда С.Г.. Слюсар О.Ф., Денисенко К.В., Заболотня А.С.), збір матеріалів для кімнати бойової слави (Слюсар О.Ф.), проведення зустрічей з цікавими людьми (Денисенко К.В., Слюсар О.Ф., Заболотня А.С.), листування з екіпажем атомного криголаму „Ленін“ (Слюсар О.Ф.)

Підготовка і участь у районних предметних олімпіадах (Плотнікова П.С., Полякова Н.І., Денисенко К.В., Ляшенко А.М.), цікаву роботу проводив літературний гурток (кер. Денисенко К.В.), який вів літературний альманах „Ластівка“. Значна частина членів гуртка друкувалася у періодичних виданнях, а Діхтяренко Олександр Петрович і Денисенко Володимир Миколайович видали свої збірки віршів.

Кращі традиції продовжив і започаткував нові колектив школи, очолюваний Борщенком Андрієм Йосиповичем. Була запроваджена кабінетна система навчання. Обладнані кабінети української мови і літератури, 2 – російської мови і літератури, математики, іноземної мови, лінгафонний кабінет, військовий, історичний. Створили кімнату трудової слави, Ленінську кімнату, кімнату „Вчись учитись“, кімнату відпочинку для учителів, ігрову кімнату, переоформили кімнату бойової слави, створили музей побуту та етнографії, кімнату історії школи. Досвід нашої школи відомий за межами області. За досвідом роботи до Костогриза Івана Івановича і Макаренка Володимира Миколайовича приїжджали учителі шкіл району і області, до Костогриза І.І. – з Росії, Киргизії, Казахстану.

Про досвід школи писали районні, обласні газети „Прапор Леніна“, „Златокрай“, „Вісник Золотоніщини“, „Молодь Черкащини„, „Черкаська правда„, республіканські газети „Літературна Україна“, „Правда України“, „Освіта“, журнали „Початкова школа“, „Дивослово“, „Виховання школярів“, „Зарубіжна література в навчальних закладах“. Писали як про колектив, так і про окремих учителів: Михайлик Єфросинію Михайлівну, Плотнікову Поліну Савівну, Адамець Лідію Яківну, Костогриза Івана Івановича, Бондаренко Варвару Федорівну, Макаренка Володимира Миколайовича, Чухрая Григорія Васильовича, Логінова Андрія Юрійовича. Школу відвідували різні делегації, представники різних країн, люди цікавої долі. У нас побували студенти з Лаосу, Куби, Казахстану, Киргизії, члени делегації з Бельгії. З учителями і учнями зустрічалися педагоги із США. частими гостями у школярів і нині є представники християнських організацій із США.

Неодноразово знайомилися з передовим педагогічним досвідом нашої школи делегації із Чуваської автономної республіки. У школі велася велика патріотична та інтернаціональна робота. У переддень 40 – річчя Перемоги у школі побували Прапори Перемоги. Цікаві зустрічі пройшли з колишньою партизанкою, яка воювала в одному партизанському загоні з Ларисою Міхеєнко, Калиною Марією Єфремівною. Незабутньою залишилася зустріч з воїнами – афганцями, побратимами Миколи Ясира, який загинув в Афганістані. Цікаву роботу проводив клуб інтернаціональної дружби, яким керували Шкрьобка Наталія Борисівна та Логінов Андрій Юрійович. Це цікаві фестивалі дружби, інтернаціональні акції, зльоти. Члени клубу бували на республіканських, всесоюзних зльотах, а також на міжнародному фестивалі у Коврові Володимирської області.

Велику краєзнавчу роботу разом з гуртком провів Макаренко Володимир Миколайович. Результат – музей побуту та етнографії. У школі перед учнями виступали письменники – Дробний Іван Семенович, Негода Микола Тодосьович. Колектив школи завжди був у пошуку. На районну Дошку пошани заносились учителі Борщенко Р.М., Макаренко В.М., а також колектив Вознесенської СШ. Колектив школи був занесений на обласну Дошку пошани (директор Борщенко А.Й., заступники Діхтяренко М.М., Кулініч М.М., Кавка Б.М.)

Школа пишається своїми випускниками. Багато з них стали інженерами, агрономами, лікарями, вчителями. Переважна більшість працює на виробництві. Багато стали відомими людьми. Це зокрема, Базило Аркадій Васильович, активний учасник колгоспного виробництва, член КПРС з 1920 року, делегат ІІ з’їзду колгоспників у Москві. Коваленко Петро Іванович – академік, віце-президент Української Аграрної Академії наук, Голова Національного комітету з іригації та дренажу, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, член Міжнародної асоціації гідравлічних досліджень. Приходько Іван Овсійович працював у Міністерстві закордонних справ. Дробний Іван Семенович – член спілки письменників України, лауреат обласної премії імені Максимовича. Іванченко Станіслав Васильович, Шепель Володимир Степанович (вип. 1954 р.) – кандидати технічних наук. Кашпур Ніна Григорівна працювала в Міністерстві м’ясо – молочної промисловості. Даценко Іван – художник. Гришко Олександра Симонівна була депутатом Верховної Ради УРСР. Гришко Микола Кирилович – перший секретар Шполянського райкому партії, потім голова райвиконкому. Коваленко Іван Іванович – директор Київського заводу. Овчаренко Павло Васильович, працює інженером у космічному центрі Байконур. Керівні посади обіймали Макаренко Яків Петрович – голова Вознесенської сільської ради з 1963 по 1990 роки, Сідоров Анатолій Вікторович, Калина Ілля Васильович – голови сільських Рад. Овчаренко Іван Петрович, Овчаренко Павло Павлович – голови колгоспів. Стельмах (Діхтяренко) Любов Миколаївна – навчалась у 5 – 8 класах школи – директор департаменту державного комітету статистики України, заслужений економіст України. Бакум (Галат) Людмила Миколаївна – колишній начальник управління державного казначейства України в Черкаській області, нині заступник начальника Черкаського обласного управління праці та соціального захисту. Кочерга Олександр Борисович – І – й заступник завідувача відділу з питань звернень громадян апарату Верховної Ради України. Бузирьов Станіслав Васильович – сільський голова с. Вознесенське, кавалер ордена „Знак Пошани“. Адаменко (Дробот) Любов Василівна – навчалася у 5 – 8 класах школи, з 1981 по 2004 р. – суддя Уманського районного суду, нині – заступник голови апеляційного суду Черкаської області, голова судової палати в цивільних справах. Макаренко Володимир Миколайович – вчитель української мови і літератури Вознесенської школи з 1983 року, заслужений вчитель України. Цепкова Галина Василівна – народилася 13.10.1946 року, випускниця школи, російська поетеса. Дудник Валерій Миколайович – актор Київського державного драматичного театру імені І.Франка, заслужений артист України. Денисенко Володимир Миколайович – поет – гуморист, автор двох збірок. Зубаньов Юрій Степанович – поет – аматор. Журба Олександр Васильович – генеральний директор СТОВ „Пальміра“. Денисенко Олександр Віталійович – директор Гельмязівської ЗОШ І – ІІІ ст. Степанчук Петро Миколайович – начальник Золотоніської міжрайонної держінспекції екологічної безпеки. Шкрьобка Анатолій Іванович – заступник голови Золотоніської районної ради. Зубаньов Олександр Сергійович – генеральний директор ЗАТ „Лізингова компанія „Укрінкомліз“. Копиця Василь Гаврилович – колишній начальник відділу освіти Чорнобаївської РДА. Потапенко Петро Миколайович, Потапенко Володимир Миколайович – голови с/г товариств на Шполянщині.