Вільшана
Зміст |
Історичний нарис
У зеленій колисці садів, серед мальовничих гір-кочугур, над тихоплинною Вільшанкою правою притокою Дніпра, розкинулась Вільшана. Розмаїта і чарівна краса природи вільшанської землі. Цей куточок маючи складний рельєф, надзвичайно багатий барвистими пейзажами – гори, ліси, діброви, балки, річки, ставки і струмочки… А поміж сонячних водограїв – смарагдове шумовиння садів. Минають віки, крізь які тихо несе свої води наша Вільшанка. Як і багато літ тому, селяться на її берегах люди. Скільки їх було тут, хто вони, чим займалися? Чимало подій давнини пішло в небуття. Та небайдужі люди по крихтах складали літопис і річки, і нашого дуже давнього поселення. У документальних джерелах Вільшанку, як праву притоку Дніпра згадують у ХІІ столітті, а археологічні дослідження доводять, що ще 11 – 10 тис.років тому на території нинішньої Вільшани жили люди, які полювали на мамонтів – скупченя кісток цих предавніх тварин виявлено на кутку Натягайлівка. Свідчення давньої заселеності й знайдені археологами та краєзнавцями кременні вироби епохи лісових мисливців з луком та стрілами, а також відкрите у 1984 році поселення, де зібрано цікаві знахідки, які свідчать про побут і вірування давніх мешканців початку ІV – ІІІ тис. до н.е., - фрагменти глиняного посуду з мальованим орнаментом. На деяких черепках є виразні відбитки зерен пшениці, проса, ячменю, зроблені предавнім майстром і сповнені певного магічного змісту.У 1997 році у центрі Вільшани розпочалося будівництво церкви. Та роботи довелося припинити, бо тут виявлено трипільське поселення, яке проіснувало близько 100 років (ІІІ тис.до н.е.) і з якихось причин було залишене давніми мешканцями. Тут маємо рештки двох жител трипільського часу – землянки та глинотоптаного будинку, обмазаного глиною з домішкою полови. У споруді і на дворищі – друзки посудин з чудово збереженим орнаментом, глиняні статуетки, рибальське грузило, кістяна проколка. Вдалося частково скласти посудину, на якій попарно звиті змії спіраллю оповили все тіло гончарного виробу. Знайдено і набір первісного художника: кістяна палітра зі слідами фарби, шматки вохри. І, нарешті, унікальна знахідка, - портретна скульптура жінки, яка є ще одним підтвердженням незалежності трипільців до середземноморської раси. Їх високо розвинена культура з ІІІ тис.до н.е. залишила слід у розвитку наступних поколінь нашого краю. На залишках трипільських поселень любили осідати скіфи. Прослідковано залишки їхнього городища на краю Вільшани в межах Івасевого хутора. У 1984 році директором краєзнавчаго музею І.П.Гуріненком відкрито поховання доби раннього заліза, яке досліджувала кандидат історичних наук Г.Т.Ковпаненко. Курган містився на кутку Новоселиця. На дні гробниці на дерев'яному помості лежав кістяк юнака віком 15 років. При ньому знайдено знак вождя – золоту гривну, золоту шпильку-підвіску, сагайдачний набір з 92 бронзових наконечників стріл, кінську збрую, різноманітний посуд. Поховання визнане пам”яткою типу новочеркаського скарбу і датується VII ст. до н.е. У ті ж часи на правому березі Дніпра зосереджувалися східні слов'яни. У центральній частині України жили поляни. З часом ця територія стала серцевиною Київської Русі, найбільш розвиненої й економічно процвітаючої держави тогочасної Європи. З метою зміцнення її Ярослав Мудрий наказав будувати городки. Одним із таких був осторожок на території сучасної Вільшани ( у межах хутора Незаможник ), датований ХІ ст. У першій половині XVII ст. соціальне, національне і релігійне гноблення призвели до вибуху народно-визвольної війни 1648- 1654 рр. Полковому місту Корсуню підпорядковувалося 18 містечок, в т. ч. і сотенне Ольшани. Одним із видатних військових діячів того часу був і наш славний земляк Максим Кривоніс. Шляхта називала його гетьманом козацького народу, а в багатьох народних думах його поіменовано Максимом Ольшанським. Історики завважили, що в польських джерелах ім'я полковника Максима Кривоноса неодмінно згадується одразу після Богдана Хмельницького. Помер Максим Кривоніс у кінці 1648 року. Над його могилою сам гетьман Богдан Хмельницький промовив такі слова:" Курган твій Максиме, розкидають вороги, але слава про тебе залишиться у віках". У 1828 році у Вільшану привела доля юного Тараса Григоровича Шевченка, який прийшов у маєток по дозвіл на навчання у маляра. Та панський управитель забрав його у дворові. Ось як пише про це сам поет у автобіографії: "Помещику Павлу Васильовичу Енгельгарду, только что наследовавшиму достояние отца свого, понадобился расторопный мальчик, и, оборванный школяр- бродяга попал прямо в тиковую куртку, в такиеже шаровары и, наконец, в комнатные козачки… " Спочатку Тараса хотіли зробити кухарем. З цього нічого не вийшло і вже потім він став прислужником і попихачем. Лакейська служба була для нього принизливою і ненависною. Та й саме слово "козачок " образливе для нього, адже походило від слова "козак " – вільна людина. Тим більше, що у самій Вільшані, де Тарас- підліток прожив рік у панському дворі відбувалися події, які не могли не хвилювати уяву поета. Пізніше у своїх " Гайдамаках " він напише, змальовуючи події Коліївщини: Мандрували гайдамаки Лісами, ярами, А за ними Галайда Дрібними сльозами Вже минули Воронівку, Вербівку; в Вільшану приїхали... Понад вісім років жив, а потім кілька разів відвідував її І. М. Сошенко, який сприяв викупу Шевченка із кріпацтва. До наших часів збереглася криниця, до якої ходили малярчуки школи Приволоцького по воду, зветься вона Тарасовою. У 1895 році при будівництві лікарні земством вона була впорядкована. Дно зробили у формі макітерки з отворами. Вода набиралася, а мулу не було. У 1964 році на підставі архівних джерел та описів криницю відновили вдруге, збудували верхню цямрину й обгородили. Нині криниця переживає третю реконструкцію. Вода у ній дуже смачна і в давніші часи євреї платили за неї по 20 копійок за відро, тоді як за воду з інших джерел - лише по 5. Досі зберігся також флігель кріпосного хору і оркестру, його лише перекрито шифером, крокви навіть не міняли. Збереглася малярня Приволоцького. Незважаючи на посилення гніту закріпачення селян, у першій половині ХІХ ст. розвиваються капіталістичні відносини. 1845року поміщиками Браницькими, яким належала тоді Вільшана, було збудовано цукровий завод. Уже 1847 року переробив 9328 берковців цукрових буряків. На підприємствах працювали розорені, позбавлені житла і знарядь праці селяни- кріпаки. Про медичне страхування жителів Вільшани ніхто не дбав, так само як і про освіту. Тут була парафіяльна школа, де навчалося 59 хлопців і 37 дівчат. Перед реформою 1861 року Браницьким належало 2754 десятини землі, а селянам – 2690. Не обминув Вільшану і страшний 1933р.: майже кожна родина понесла втрати, та й цю біду перенесли. Загинуло 96 осіб. І на кінець 30- років Вільшана стала впорядкованим, красивим містечком. з¢явилась електрика, радіо, розширилась лікарня, працюють школи, дитячі садочки, клуб, бібліотеки. У 1940 році колгоспи були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві. Колгосп Соціалістичний шлях став мільйонером. Та мирну працю порушив віроломний напад фашистської Німеччини на нашу Батьківщину.
Сучасна Вільшана
Сучасна Вільшана розкинулась на 5 647, 3 га землі, площа сільськогосподарських угідь- 5 643 га; чисельність населення станом на 01. 01. 2006 р. становить 3 552 особи, з них 719 діток; налічується 1 144 двори. Успішно працюють дві ЗОШ, дитячий садок ²Ромашка². З 1960 р. працює дитяча школа мистецтв, учні якої беруть участь у районних та обласних конкурсах. Вільшанський СЦКД визнано найкращим клубним закладом щодо впровадження нових форм і методів патріотичного виховання. При Будинку культури, під керівництвом самодіяльного композитора А. Є. Даценка, діє Вільшанський Народний хор, який є лауреатом районних, обласних та міждународних конкурсів. Старанно конспектує і зберігає історію селища краєзнавчий музей. Обслуговують населення лікарня, три аптеки, перукарня, станція технічного обслуговування, 2 бібліотеки, майстерня по ремонту взуття, олійниця, міні пекарня. Працює багато магазинів, здорова конкуренція між якими підіймає їх рівень все вище й вище. Гордістю вільшанців є краще у районі сільськогосподарське товариство СТОВ ² Вільшанка², яке з 1996 року очолює Анатолій Миколайович Хижий. Може складовою цього успіху є те, що в даному господарстві Анатолій Миколайович працює з 1972 року, а може це любов до землі і стремління до успіху на генетичному рівні? Адже дід Анатолія Миколайович Мефодій Григорович був завідуючим земельним відділом, очолював комісію по розподілу землі. Брати ж його – Йосип Григорович і Тарас Григорович – у свій час були головами колгоспу, мали успіх і нагороди, а головне, повагу односельців. Зараз у господарстві працює 324 особи. В господарстві вирощують зернові культури, цукрові буряки, розвинуте тваринництво. Завдяки сортовому матеріалу, удобрюванню та доброму ставленні до землі, господарство має прекрасні врожаї, що є запорукою добробуту вільшанців. В селищі налічується 5 фермерських господарств,80 підприємців, 19 з яких мають власні магазини. Результатом економічного піднесення є духовний розквіт нації.Отож після бур життя налагодилось, виникла ідея підтримав перший, успішний підприємець В. Кожушко, не залишився осторонь селищний голова В. Іваненко, відгукнулись працівники культури, активісти селища Л. Тимошенко, родини Кожушків. Загальними зусиллями було створено музей, в якому зібрана славна історія селища Вільшана. На експозиції з гордістю поміщено портрет знаменитих боксерів братів Кличко, адже після ретельного дослідження вільшанці з гордістю говорять: ² Клички - наші!², бо прадід Володимира і Віталія Петро та дід Радіон жили у Вільшані. Почесне місце у музеї зайняла кобза – подарунок С.Головатого, депутата Верховної Ради та міністра юстиції, адже його коріння теж походить з Вільшани. Прикрашають музей роботи наших знаменитих земляків, художників батька й сина Сапатових, Л. Шелудька . домашнього затишку музейним кімнатам надають роботи народних та талановитих вишивальниць Тетяни Тищенко та Ніни Бойко. Здається, що ось зараз на цих вишивках оживуть квіти і попливуть лебеді, а хрещатими рушниками буде встелена дорога в майбутнє. Отже, все сказане свідчить про те, що наші працьовиті люди залишаються активними будівниками нової, незалежної України. Я горда з того, що проживаю на Черкащині, що наш голос чути далеко – в усіх куточках Вітчизни. Горді своїми сусідами – корсунчанами і шполянами, звенигородцями і смілянами, трохи далекими, але такими близькими за духом Черкасами, нашим славним Дніпром-Славутою. ... На цій землі зросли покоління нашого великого народу, тут зросла я. Але ніхто не зупинить лету часу, адже вічним є наш народ, наша Україна, до якої, як до рідної матері,я висловлюю свою безмежну любов, свою шану.
Школи
Вільшанська ЗОШ І-ІІІ ступенів
