Гуляйполе

с.Гуляйполе Катеринопільського району

ГУЛЯЙПОЛЕ (Балада)

Спинив вороного козак Репетило

Над берегом, Тікичем - долом,

А всюди пливли, розливалися мило,

Гуляли поля видноколом.

Поля!

І привіз степовичку Марину,

Красиву, моторну, завзяту.

Косив очерет, день при дні місив глину,

Поставив над річкою хату.

Уже біля хати росло дві тополі,

Два сини росли в Репетила,

Як гордий козак у турецькій неволі

В двобої зложив свої крила...

Зростали сини, теж на турка ходили,

Свій дім берегли від навали.

З вогню, із крові все нові Репетили

З розвалин дідівських вставали.

І сіяли хліб на задимленім полі,

Міцніли на вітрі, на грозах.

А буря знялась - подались на клич волі

В повстанський загін Кривоноса!

І тільки тоді, як скінчились походи,

Сказали над Тікичем - долом:

- Тут будемо жити від роду й до роду,

Хай буде село - Гуляйполе!

Я. І. Івашкевич

Гуляйполе ( давніша назва Берибіса) розташоване на правій і лівій стороні річки Гнилий Тікич за 14 км на південь від районного центру. Поселення села Гуляйполя виникло наприкінці 14 ст. На карті французького інженера Бойлона за 1600р. це поселення іменується «Наберибіс». В 1596 році землі Наберибіс були загарбані польськими шляхетними магнатами. Назва Наберибіс походить, як твердить народна легенда, від того, що одного разу татари і турки напали на цей форпост. Сили були нерівні і захисники залишили свої курені. Остання виходила відважна дівчина, яка вигукнула ворогу – «Бери Біса».

В 1760 році перші мешканці побудували в своєму невеличкому селі однокупольну церкву покриту очеретом. Увесь церковний алтар, царські ворота, зображення святих було вирізане з дерева і на дереві у вигляді барельєфів. В 1850р біля цієї церкви було побудовано нову церкву, а стара церква була розібрана в 1916 році. Все народне мистецтво різьби по дереву мало бути переведено до Катеринополя. Проте в Катеринопіль вона не була переведена і цей шедевр народного самобутнього мистецтва загинув. З часом форпост Наберибіса приймає другу назву Гуляйполе. Ця назва появляється десь в середині XVII ст., коли особливо сильними були набіги татар і турків.

Неодноразово приходилось козакам цього форпосту залишати свої домівки в час нападу ворога і кожним разом прощаючись з поселенням вони гірко промовляли – «гуляй поле». Так це поселення одержало дві назви – Наберибіса й Гуляйполе. Давно, коли ще ця частина України була малозаселена, люди вільно поселялися на цих землях і вважалися незалежними. Навіть прізвища були Гуляйвітер, Гуляша, Гульченко, Гуляєв, Гулько. Їх прізвиська переходили у прізвища. В Гуляйпільському городищі викопано речі егейського походження, що дає підставу стверджувати про зв'язок місцевих жителів з народами Середземномор'я (початок першого тис. до н. є.). Значна частина курганів Гуляйпільського могильника відноситься до скіфського періоду.

Найстаріший житель села Ю. К. Чорний у свої 94 роки (1990 р.) переповідав, що село славилося майстринями з гаптування. їх вироби були відомі далеко за межами Київської губернії. Також тут процвітали й інші народні ремесла: ткацтво, бондарство, гончарство, кушнірство, столярство. У селі було 2 водяні млини і 3 вітряки. Наприкінці XIX ст. з'явилася своя церковноприходська школа та нова церква святої Покрови. Працювала до революції і цегельня, господарем якої був німець. Під час громадянської війни 1920 р. цегельню зруйнували. Столипінські реформи та революцію 1917 р. люди сприйняли без особливого піднесення. Про часи колективізації відомо мало. У 1932-1933 pp. за неповними даними померло близько 150 людей різного віку. Першим головою колгоспу був Ф.П. Ситник, сільради – С. М. Глущенко. Колгосп мав назву "Хлібороб".

Після Великої Вітчизняної війни господарство укрупнили, приєднавши колгосп ім. Калініна с. Бродецькє. З цього часу це вже колгосп ім. Комінтерну. З 1937 р. і до 70-х років село славилося духовим оркестром, який було запрошено на виставку в Москву. В великій вітчизняній війні брало участь, понад 300 осіб, і них 120 не повернулося 1975 р. споруджено Меморіал Слави.

У селі проживають почесні орденоносці: М.К. Іщенко - доярка колгоспу ім. Комінтерну, Ю.М. Михальченко - ланкова. Тут народився М.К. Наєнко - викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор, заслужений діяч науки і техніки України, член Національних спілок журналістів і письменників України, лауреат Шевченківської премії.

ПРОВУЛОК РЕПЕТИЛА

Провулок Репетила… Невеличкий провулок, який відходить вліво від вул. Комарова і на неї ж і виходить. З давніх-давен цей провулок був безіменним. Вміщував він у собі не більше двох десятків садиб. З часом люди старіли, помирали, хати спустошувались, будувались нові, але провулок існує і нині. Більша частина будинків нові, сучасні. Кілька будинків пустують. Більшість жителів цієї частини села уже в поважному віці, але третя частина провулку – молодь. Як і раніше, тут лунають дитячі голоси. Життя продовжується. Щоправда, є і зміни. Дещо покращився стан доріг, провулок підключено до центрального водопостачання, в 2007 році газифіковано.

В 1977р. провулку було присвоєно ім’я Репетило М.І, людини, яка довгий час проживала на цій вулиці. М.І.Репетило народився 3.10.1908року в с.Гуляйполі, Катеринопільського району, Київської області в багатодітній сім’ї селянина. Батько Михайла Івановича - Репетило Іван Євгенович, мати – Репетило Зінаїда Яківна. Крім нього в сім’ї було ще 2 сини і 4 дочки. Сім’я бідувала. До армії молодий Михайло ходив по наймах у пошуках заробітку. Його не раз зустрічали з ціпом через плече в жнивну пору в Глібочку, Колодистому.

В 1926р. хлопця призвали в армію. Службу молодий Михайло проходив на Чорноморському Флоті, де й застала його Велика Вітчизняна Війна. Воював Михайло Іванович в районі Одеси, Севастополя, Новоросійська. Їх корабель перевозив поранених. При одному з бомбардувань корабель затонув, а молодого моряка і ще кілька товаришів знайшли аж на другий день. Всю війну Михайло Репетило виконував обов’язки старпома в чині мічмана. За бойові заслуги свого захисника Батьківщина нагородила орденом Леніна, двома орденами Червоної Зірки, двома орденами Вітчизняної війни та 16 медалями.

По закінченні війни Михайло Іванович служби не залишив. Лише в 1956р. він звільнився в запас. Після демобілізації Репетило повернувся в с. Гуляйполе, одружився. Приймав активну участь в житті села. Був почесним піонером школи. Провулок назвали ім’ям М. І. Репетила. ще за життя героя. В 1978 році Бродецька сільська рада видала посвідчення, про те що 20 червня 1978р. на 69 році життя М.І.Репетило помер від ішемічного інсульту. Але пам'ять про нього живе і по нині і житиме доти, поки існуватиме провулок Репетила.

ВУЛИЦЯ ТРЬОХ БРАТІВ ОЛЕШКІВ

Мальовниче село Гуляйполе розташувалося по два береги невеликої річки Гнилий Тікич. В селі багато великих та малих вулиць та провулків. Та, мабуть, чи не найкоротшою є вулиця Трьох Братів Олешків.

Вона відходить у праву сторону від центральної вулиці у напрямку до села Колодистого. Це кінцева вулиця села. Вона не велика за розмірами, але красива та дуже примхлива. Зразу вона піднімається круто вверх, потім опускається донизу, де протікає невеличка річечка, а потім знову піднімається вгору і виходить за село, звідки відкривається чудовий краєвид. Праворуч – розкинулось широке поле. Якщо підеш стежиною понад полем, то побачиш синє плесо ставу, який обріс густими очеретами та широколистими кленами. Ліворуч від дороги розкинувся глибокий яр, порісший травою.

Раніше вулиця носила назву Тальнівська, але в 1989році була перейменована у вулицю Трьох Братів Олешків. Сім’я Олешків проживала на цій вулиці в крайній хаті. Олешко Євграф Дмитрович мав дружину Палажку і трьох синів. Найстарший син Іван народився у 1915 році. До початку Великої Вітчизняної війни відслужив «кадрову» в армії і повернувся додому. У 1941 році був мобілізований на фронт. На війні потрапив у полон до німців, але з полону втік і повернувся змучений і поранений додому. Коли Червона Армія визволила наше село від фашистів, то польовий військомат забрав Івана знову на фронт, звідки він вже ніколи не повернувся. Середній із братів, Олешко Григорій Євграфович, народився у 1918 році. Після закінчення Гуляйпільської семирічної школи, він навчався у Тальнівському агрономічному технікумі й був мобілізований на війну у 1941 році. В 1943 році батькам прийшла похоронка. Григорій загинув на полі бою. Найменший із братів, Олешко Василь Євграфович, народився у 1921 році. Закінчив 7 класів і пішов служити у кадрову армію, звідки й потрапив на Велику Вітчизняну війну. До батьківської хати він також не повернувся.

Так втратила родина Олешків трьох синів, які загинули захищаючи свою рідну Батьківщину від фашистської навали. У 1989 році братам Олешкам був відкритий пам’ятник, який розташований на однойменні вулиці. На гранітних плитах височать три вирізьблених камені, які символізують постаті трьох братів. І в мирний час бережуть вони спокій своїх односельчан.