Драбівський НВК "загальоосвітня школа І-ІІІ ступенів імені С. В. Васильченка-гімназія"
Драбівський НВК «школа-гімназія»
ЕТАПИ РОЗВИТКУ ШКОЛИ
- 2 ЛИСТОПАДА 1883 року освячено училищний будинок і відбулося урочисте відкриття Драбівського двокласного училища Міністерства Народної Освіти.
- У 1903 році деякий час у школі працював відомий український письменник С. В. Васильченко, іменем якого названа школа.
- З 1917 року в Драбові діє єдина в районі трудова школа.
- У 1922 році створено першу піонерську організацію, яка називалась організацією спартаківців.
- У 1923 році учні Драбівської семирічної школи написали листа В. І. Леніну.
- З 1924 року спартаківську організацію перейменували в піонерську, спартаківців стали називати піонерами.
- 1937 рік: перший випуск учнів з середньою освітою. Семирічну школу реорганізовано в середню школу ( з 1934 року школа одержала статус середньої).
- У 1964 році збудовано приміщення школи в центрі селища (нині це приміщення дитсадка).
- 1975 рік: збудовано нове, нині діюче приміщення Драбівської середньої школи на 964 місця.
- У 1978 році Указом Президії Верховної Ради УРСР школі присвоєно ім′я С. В. Васильченка.
- У 1983 році за успіхи у навчанні та вихованні підростаючого покоління та у зв′язку з 100-річчям з дня заснування школи Указом Президії Верховної Ради УРСР Драбівська середня школа ім. С. В. Васильченка нагороджена Грамотою Президії Верховної Ради.
- 2003 рік – школа реорганізована в Драбівський навчально-виховний комплекс "загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. С. В. Васильченка-гімназія".
- 2010 рік: завершено будівництво першої черги нового корпусу школи.
НИМИ ГОРДИТЬСЯ ШКОЛА
За 125 років існування школи випущено близько 10,5 тисяч учнів, атестати про середню освіту одержало 4932 випускників, з них 248 нагороджені золотою медаллю, 135 - срібною. Гордістю школи стали кращі випускники та вчителі:
- Іван Михайлович Шелудько – директор Драбівської єдиної трудової семирічної школи, людина освічена, енергійна, пізніше став інженером-теплотехніком, працював у Академії наук УРСР.
- Романюк Василь Григорович – випускник школи, Герой Радянського Союзу, полковник, заслужений майстер спорту СРСР, парашутист № 1, кавалер двох орденів Леніна.
- Шаповал Іван Павлович – випускник школи, доцент Київського художнього інституту, скульптор.
- Шапочка Юрій – випускник Драбівської середньої школи, срібний призер ХХ Олімпійських Ігор з академічної греблі.
- Прошкуратова Тамара Сергіївна – випускниця школи, Заслужений учитель України, Герой України, Депутат Верховної Ради IV скликання.
- Стьопочкіна Олена – випускниця школи, дворазовий володар Кубку Світу по боротьбі самбо, Майстер спорту міжнародного класу.
- Тогобицька Алла – випускниця школи, майстер спорту, член збірної команди України, чемпіонка Європи по боротьбі самбо.
- Титаренко Олексій Петрович – вчитель Драбівської школи, майстер спорту з важкої атлетики, чемпіон України з гирьового спорту серед сільських спортсменів.
- Кравченко Василь Васильович – вчитель школи, в минулому кандидат в майстри спорту з легкої атлетики, срібний призер чемпіонату України з бігу.
- Дзеверін Ігор – випускник школи, академік Інституту літератури імені Т. Шевченка Національної академії Наук України, лауреат Шевченківської премії за видавництво 50-томника творів Івана Франка.
ХРОНОЛОГІЯ РОЗВИТКУ
2 листопада 2008 року Драбівському навчально-виховному комплексу "загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. С. В. Васильченка-гімназія" (правонаступнику Драбівської школи) виповнилося 125 років. Історія школи – це історія краю. Доля її учнів – це доля народу… Стан розвитку освіти на Драбівщині в ХІХ, на початку ХХ століття нічим не відрізнявся від становища в освітній галузі на всій Лівобережній Україні, яка входила в цей час до складу Російської імперії.
Народження школи та період становлення
Як свідчать архівні дані, до 40-их років ХІХ століття ніяких шкіл для селянських дітей на Драбівщині не було. І лише в ІІ-ій половині з ініціативи селян почали виникати сільські школи, церковно-приходські, громадсько-земські і міністерські. Сільська громада Драбова побудувала будинок і в ньому було відкрито громадсько-земську школу. Але вона не могла вмістити всіх дітей, які прагнули навчання. Тоді громада цей будинок добудувала і в 1883 році громадсько-земська школа була перетворена в двокласне народне училище Міністерства Народної освіти. (Український історичний журнал, ст. 102-104) Цей рік і є роком народження Драбівської школи, про що свідчить відповідний документ, що зберігається в центральному державному історичному архіві м. Києва: "1883 г. ноября 17 дня Драбов. Його превосходительству пану попечителю Київської учбової округи. Пан інспектор народних училищ Полтавської губернії Борзаковський від 11-го цього листопада за №525-м доніс мені. 2-го листопада після звичайного богослужіння у Драбівській церкві, молебствія з водосвяченням і освячення училищного будинку відбулося урочисте відкриття Драбівського двокласного училища Міністерства Народної освіти.
На урочистому відкритті були присутні місцеві волосні урядники, проведені великі збори мешканців Драбова і учнів – 83 хлопчика і 9 дівчаток. Про це маю честь доповісти Вашому превосходительству на виконання пропонувати від 29 вересня цього року за №9233 Директору. А. Добротворський" Почесним блюстителем народного училища в Драбові був князь Володимир Анатолійович Барятинський. Завідував училищем Іван Павлович Науменко (закінчив Коростенську учительську семінарію). На училище відпускалося з державної скарбниці 810 крб, земства – 300 крб, сільської общини – 300 крб. У 1897-98 навчальному році в училищі Закон Божий викладали два священники. Був один учитель і його помічник, учитель військової гімнастики із запасних унтер-офіцерів. У першому класі навчалося 106 учнів, з них лише 15 дівчаток. У другому класі всі 23 учні були чоловічої статі.
Степан Васильченко в Драбівській школі
Відомості про Драбівське двокласне народне училище 1903-1904 року дають спогади письменника Степана Васильовича Васильченка (справжнє прізвище Панасенко, народився 8. 01. 1879 р. в м. Ічня на Чернігівщині, який за революційну діяльність змушений був залишити с. Велику Бурімку: за наказом від інспектора за 24 години мав перебратись за помічника в Драбівську школу. Приміщення цієї школи, яка надалі стала називатися "білою школою" збереглося до цього часу. Зараз це приміщення використовується як житло. "Драбівська школа, - згадував письменник, - будинок непоганий, багата школа, тільки сумно мені: як не як – інша, два законовчителі – попи, учителька-попівна. Поміж ними я – селюк, пролетар. Вечорами в учительській, де я мусив жити, не маючи квартири, "кубрячать" і ріжуться в стукалку вибрані драбівські типи. Вперше нудно мені стало на вчителюванні. Надумав – покину…" В училищі Степан Васильченко працював помічником учителя і викладав українську мову. Окрім цього в школі вивчали арифметику, військову гімнастику, богослівські дисципліни, церковний спів. Працювало 8 учителів, два священники, завідуючий.
Школа в першій третині ХХ століття
У 1912 році побудовано ще одне приміщення школи, яка діє по нині. Приміщення школи розташоване над ставком. Нова школа дала можливість в той час охопити навчанням більшу кількість учнів, а за свій коричневий відтінок стала називатися "червоною". Це приміщення в даний час використовується як корпус №2 для Драбівського навчально-виховного комплексу "школа-гімназія".
Про школу 1914 року збереглися спогади одного з учнів, що восени прийшов восьмирічним хлопчиком до Драбівської громадсько-земської школи. З його слів, директор Костянтин Павленко був людиною, що жорстоко била учнів і ставила їх на дві години на цементну підлогу. Важким на руку був і син попа Василя Буткова. Автор спогадів наводить випадки, коли один із учнів помер від побоїв у школі. (Із спогадів Костянтина Сакуна). З 1917 року (після Жовтневої революції школа стала називатися трудовою семирічною школою, яка була єдиною в районі і очолив її Іван Михайлович Шелудько – майбутній працівник Академії наук Української Радянської Соціалістичної республіки. У 1922 році в школі створено першу дитячу організацію спартаківців. Її першими членами стали Ігор та Микола Бикови, Василь та Оксана Романюки, Пилип Любовський, Уляна Фесай, Василь Іщенко. .Після революції завданням школи було не лише озброєння дітей знаннями, а й виховання у них віри в торжество соціалізму, відданості ідеям вождя Жовтневої революції Володимира Ілліча Леніна. Це був період активного атеїзму (боротьби з будь-якими проявами релігійних поглядів). Найважливішими державними святами стали річниці революційних подій, які і дорослі і діти намагалися зустрічати якимись вагомими трудовими, навчальними здобутками та перемогами. То ж під керівництвом директора Палладія Гавриловича Сагарди напівголодні учні драбівської школи зібралися напередодні 6-их роковин Великого жовтня в 1923 році в нетопленому приміщенні. Їх тоді було небагато, маленьких мрійників, які щиро дякували Володимиру Іллічу за право вчитися і будувати нове життя. На аркуші паперу з наївним малюнком, дитячим почерком виведено: Лист до товариша Леніна. Ми, учні Драбівської семирічної школи, зібралися святкувати шості роковини Жовтневої революції, згадуємо тебе, великий учителю наших батьків і нас, і згадуючи, дякуємо тобі за те, що через твою науку і боротьбу наших батьків і старших братів, під твоїм керівництвом, ми, бідняцькі діти, можемо вільно вчитися у трудовій школі, яку створила Жовтнева революція. Бажаємо тобі здоров′я і довго ще жити, щоб і ми, діти, коли будемо дорослими, змогли вкупі з тобою захищати і поширювати великі здобутки Жовтневої революції. Діти-учні Драбівської семирічної школи. 5 листопаду 1923 року м. Драбів Золотоніської округи на Полтавщині. Приміщення "червоної школи", збудоване в 1912 році. Нині корпус №2 Драбівського навчально-виховного комплексу "загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім С. В. Васильченка-гімназія"
Темного осіннього вечора йшли маленькі драбів′яни 12 км по розмитій дощем дорозі до станції Драбово-Барятинське, щоб відправити лист за адресою "Москва, Кремль, Леніну". В одного з авторів, Єгора Бикова, цей лист був схований біля самого серця. Ця історична подія зафіксована в архівних документах, копія листа експонувалася в Музеї В. І. Леніна в Києві, а біля корпусу школи встановлено гранітну стеллу, де висічено текст вищезазначеного листа.
Перші випуски середньої школи
Йшли роки. Освітня галузь зазнавала змін. Країна потребувала освічених кадрів, тому в 1934 році школа була реорганізована в середню. У 1937 році вона здійснила свій перший випуск учнів 10-го класу. Випускників було 34. Випуск став визначною подією і йому газета "Соціалістична Драбівщина" за №80 від 27.06.1937 року присвятила увесь номер. В газеті вміщено фотографії учнів, в центрі директор школи Чорнорай І. І. Газета називала кращих учнів школи: Заїку Г., Коваленка С., Рудченка Н., Осадчу Р., Балу І., Ковальова О., Занузданого М., Яценко В. По-різному склались їх долі. 11 випускників цього року стали в майбутньому вчителями, 2 – офіцерами, 3- загинули на фронті.
До початку Великої Вітчизняної війни школа здійснила 5 випусків учнів з середньою освітою. В цей час школа налічувала майже 1,5 тисячі учнів, 50 учителів. Навчання проводилося в 3 зміни. Школа розміщувалася в трьох приміщеннях: в "червоній школі" (на в′їзді в Драбів), "білій школі" (де вчителював Васильченко), а також приміщенні волості, що знаходилась поряд з "червоною школою". Ось візитка про школу1938-39 навчального року: Директор – Клюшник Дмитро, колишній учасник громадянської війни в Чапаєвській дивізії. Випускний клас був один, налічував 46 учнів. З них в майбутньому стали: 16 - вчителями, 3 – офіцерами, 11 – загинули на фронті. В школі учнів харчували 2 рази на день безкоштовно. При школі було приміщення, де учні могли переночувати. Учні їздили на екскурсії до Москви, Києва, відвідували колективно кінотеатр. Улюбленими були фільми про героїв громадянської війни Чапаєва, Щорса. Учні повинні були відвідувати школу в шкільній формі, в школі активно працювало багато гуртків, особливо популярним був драматичний.
Школа в сорокові роки
22 червня 1941 року в день випускного вечора прийшла страшна звістка про початок Великої Вітчизняної війни. Хлопці-випускники разом з атестатами одержали путівки на фронт, звідки мало хто повернувся. Дівчата, що залишилися на окупованій території, теж чимало випили гіркої долі, ховаючись від насильного вивезення до фашистського рейху. Цікавою є доля колишніх учениць школи, трьох рідних сестер Ткаченко Марії, Ганни та Оксани. Старша сестра Марія, провчившись з 5 по 10 клас, була однією з перших випускників середньої школи (І випуск 1937 року). В роки війни добровільно пішла на фронт і пройшла дорогами війни радистом-телефоністом. Після війни працювала вчителем української мови. Середня сестра Ганна закінчувала школу в 1941 році. Саме в неї випускний бал співпав з початком нападу німецьких загарбників на Радянський Союз. Ганна в роки окупації переховувалась, боячись насильного вивезення до Німеччини. Після визволення від окупантів, Ганна стала телефоністкою-зв′язковою Радянської Армії, закінчила бойовий шлях у Румунії, а потім працювала вчителем рідної мови. Третя сестра Оксана закінчила в 1941 році лише 8 класів, а потім навчання було перерване. І тільки в 1945 році Оксана змогла закінчити 10 класів. Вона теж стала вчителем української мови та літератури. Через все своє життя зберегла святу любов до школи, до вчителів. Це їй належать слова: "Цю школу ми бачимо навіть у сні, Нас пам'ять веде сюди знову, Ми, учні твої, дуже вдячні тобі, О, рідна, улюблена школо." Завдяки спогадам Оксани Миколаївни Ткаченко та інших випускників відновлюється картина про школу в роки війни. …У вересні 1941 року німці окупували Драбів. Німецька влада намагалася відновити роботу школи, але вчителі та учні саботували цю справу, принципово не хотіли служити німецькій владі. За спогадами колишнього випускника Піддубного Павла Олександровича, в період окупації (вересень 1941-вересень 1943 р.) школа не працювала. Жителів сіл заганяли на роботу в так звані громадські двори. У селах під зерносховища використовували школи та клуби. В "червоній школі" з дозволу німецького коменданта була відкрита церква. Лише один з учителів Урсаті О. О. пішов на службу до фашистів і був суддею району. Вчителі-чоловіки були на фронті. Після визволення Драбова від німецько-фашистських загарбників з 22 на 23 вересня 1943 року одним з першочергових завдань було - негайно відновити заняття в школі. Навчання розпочалося з жовтня. Було набрано 9 класів (з першого по дев′ятий). Директором школи було призначено Воловіченко Марію Гнатівну (перша жінка-директор). В 9-ому класі було 20 осіб, самі дівчатка. Педколектив був жіночий: математику викладала Потапенко Євдокія Григорівна, українську мову – Фесай Єфросинія Микитівна, географію – Карпенко Марія Петрівна, хімію Мокрушина Марія Захарівна, фізику – Шрамко Віра Андріївна. На уроках фізкультури вчителька Занузданга Галина Іванівна вивчала навіть гвинтівку. У 1945 році школу (десятирічку) закінчували 20 дівчаток. Пригадує випускниця Ткаченко Оксана Миколаївна, як 9 травня 1945 року на урок в клас зайшов секретар райкому партії Галаган і повідомив, що війна закінчилась. Дівчатка посхилялися на парти і плакали від радості. Але радість перемоги була змішана з сльозами втрат. Молода вчителька математики Потапенко Євдокія Григорівна отримала похоронку на чоловіка в останні дні війни. 1945-46 навчальний рік – важливий післявоєнний рік. Кількість класів збільшилась до 17, а учнів до 500. Жилося всім важко, багато учнів, які закінчили 8 класів до війни, переростками закінчували 10 класів. Значна кількість серед них була такою, хто повернувся з примусових робіт з Німеччини, хто мобілізувався з лав Радянської Армії. Паперу та зошитів не було, писали на газетах. У випускному класі 1946 року був лише один хлопець, Санько Анатолій, надзвичайно здібний і розумний. Після війни школу очолив Балабай С. С. Головна ознака того часу – страшенна тяга учнів до навчання, бажання відбудовувати державу, оптимізм і віра в майбутнє. В серпні 1948 року знову відбулася зміна керівника, призначено директором Шапрана Івана Степановича. Кількість класів 18, учителів до 30. Серед наказів, виданих у той час, привертає увагу Наказ про введення журналу санстану і поведінки.
Школа в 50-60 роках
У 1951 році через сімейні обставини залишає посаду попередній директор, а призначення отримує людина, що залишилась у пам′яті драбів′ян, як принципова і об′єктивна, Філіпов Георгій Іванович. На той час велика увага приділялася вивченню російської мови і літератури. Вчителям цієї кафедри довелося давати найбільше відкритих уроків. Ось як згадує своє педагогічне хрещення вчитель російської мови, колишній в′язень концтабору Шевченко Петро Іванович: "Це був теплий день – 18 серпня 1950 року, коли мене, молодого, посвятили в педагоги Драбівської школи. До того зараз призначили і класним керівником. Коли я вперше прийшов до свого класу, то зустрів дуже здивовані очі хлопчиків, які ще вчора, пасучи гусей, щось мені кричали там навздогін, а тепер сприймають як класного керівника!" На той час школа розміщувалась у трьох приміщеннях. 1-3 класи в приміщенні "білої школи", старші класи - в "червоній" школі, а також в приміщенні, що було навпроти (де нині стоїть танк-монумент). Опалення в школі було пічне, але в класах було тепло, навчання проводилось в 2 зміни. З 1-ого січня 1952 року при Драбівській середній школі було відкрито інтернат, окремо для хлопців і дівчат. Спочатку в ньому проживало 11 учнів 8-10 класів, потім 27. Починаючи з 1951-1952 навчального року з′явилися дані про перших медалістів (в 1952 році – 2 срібні медалісти, в 1953 році – 2 срібні). А з 110 учнів – випускників 1954 року двоє: Матяш Зінаїда та Рудченко Лідія закінчили школу з золотими медалями, двоє – з срібною. В 60-х роках освіта теж переживала етапи реформувань, пошуків. Колектив під керівництвом Філіпова Георгія Івановича працював успішно. Збереглась Почесна грамота, якою нагороджувався хор учителів Драбівської школи за І-ше місце в обласному огляді (керівник хору - Філіпов Г. І.). В книгах наказів того часу знаходимо таке: наказ №117 від 11.02.58 року про викладання фізкультури в початкових класах учителями фізкультури, а не класоводами; наказ №41 від 31.08.59 року про призначення колишнього випускника школи Піддубного Павла Олександровича на посаду учителя Конституції; наказ №45 від 7.10.59 року про введення у 10-х класах профілів виробничого навчання (трактористи та шофери). В 1961 році випущено 34 учні (це був 22-ий випуск Драбівської середньої загальноосвітньої трудової політехнічної школи з виробничим навчанням). З 1962 року школи тодішнього Радянського Союзу перейшли на 11-річне навчання, а тому в цьому році випуску взагалі не було. Разом з атестатами, починаючи з 1963 року по 1966 рік, випускникам району видавали кваліфікаційні свідоцтва за професіями: тракторист, тваринник, будівельник, механізатор, торгівельна справа. Зі спогадів випускниці школи, пізніше вчителя української мови та літератури, Косінько (Задорожньої) Ніни Григорівни: "1963-64 рік був другим експериментальним роком 11 річної освіти. У шкільну програму введено профільне навчання, зокрема у Драбівській школі було два напрямки – будівельна і торгівельна справа. Керівником школи був Філіпов Георгій Іванович. (хоча з вересня 1961 по листопад 1963 року школою керував Кравченко Василь Архипович). Філіпов Г. І. був людиною, закоханою в педагогічну роботу, математик високої ерудиції і лірик у душі, бо впродовж багатьох років організовував і керував шкільним учнівським та учительським хором, а його помічником була вчитель початкових класів Щербина Надія Іванівна, що мала солов′їний голос. Створений ними колектив здобував призові місця серед учнівських хорових колективів району. Свідченням цього є виступ учнівського хору на Тарасовій горі у 1961 році ( 100 років з дня смерті Шевченка Т. Г.) Філіпов Г. І. вражав пунктуальністю, принциповістю і людяністю. Широкого розмаху в той час набрала позакласна робота, зокрема діяльність драматичного гуртка під керівництвом незвичайної вчительки рідної та російської мови Куниці Ганни Михайлівни. Учні виступали у трудових колективах харчокомбінату, райлікарні, місцевих сільських колгоспів. Донині драбів′яни згадують найбільш талановитих учнів – акторів Людмилу Удовіченко, Олександра Комаревського, Людмилу Корнілову, Бориса Рибалка, Миколу Донця, Тамару Савчук. Кумирами юнаків цього випуску були вчителі фізвиховання та трудового навчання: Бабко Іван Степанович, Титаренко Олексій Петрович, Несват Микола Іванович (до речі Титаренко Олексій Петрович був майстром спорту з гирьового виду спорту, чемпіоном України серед сільських спортсменів). Вдячні нащадки і зараз кожного року у травні проводять загальношкільний легкоатлетичний крос пам′яті Титаренка О. П., а у вересні баскетбольний турнір пам′яті Бабка І. С. Любові до рідного слова вчили Титаренко Ганна Степанівна, Піддубна Марія Омельянівна. Мову російського народу опановували разом з Шрамком Вадимом Андрійовичем та Шевченком Петром Івановичем. Стежками математики вели мудрі Потапенко Євдокія Григорівна та Швидка Оксана Степанівна, з багатством природи та географією знайомили Лук′яненко Катерина Петрівна та Поривай Марія Володимирівна, літопис історії невтомно вивчали Прядко Валентина Платонівна, Перепелиця Іван Ларіонович. Закоханими в учителів фізики та хімії Бабко Зінаїду Михайлівну та Лошук Людмилу Дмитрівну були всі юнаки-старшокласники. Учителі-шестидесятники, незважаючи на всілякі нормативні обмеження, творили нові й нові методи і прийоми роботи, дбали про збагачення навчальної бази. Взагалі в 60-х роках на освітянському горизонті Драбова було три навчальні заклади:
Драбівська восьмирічна школа (збудована на місці церкви Олександра Невського) в районі Слобода, яка припинила своє існування в 2004 році, потім в ній знаходився навчально-виробничий комбінат.
Ульянівська восьмирічна школа, яка розташовувалася в колишньому приміщенні управляючого паперової фабрики, припинипла своє існування у 1975 році.
Драбівська середня школа продовжувала функціонувати в 3-х приміщеннях: "білій", "червоній" та приміщенні колишньої волості. Але час ставив вимогу будувати у Драбові нову школу. Місцем новобудови було обрано центр селища поблизу "білої" школи. Планувалося двоповерхове приміщення. В цей час модно було залучати до справжніх справ школярів, які опановували різні професії. Практикувалися на новобудові і старшокласники Драбівської школи, які здобували професію будівельника
Але в ході будівництва було виявлено деякі дефекти, експерти дослідили недостатню міцність стін із-за повзучого грунту (плавунів) і двоповерхове приміщення було перепроектоване в одноповерхове. Приміщення школи збудовано в 1964 році. Нині це приміщення використовується, як дошкільна дитяча установа. В новій школі закипіла робота. Справжнє змагання розгорнулося по створенню кабінетів: біологічного, хімічного, фізичного, історичного. Згадує про ті часи заступник директора по виховній роботі Чигирик Раїса Володимирівна. "В той час піонерськими та комсомольськими організаціями проводилася активна робота. Піонерська дружина носила ім′я героя Краснодону Олега Кошового. На раді дружини, яка проводилася щотижня, заслуховувалися різні питання, складався план роботи на тиждень. Велася пошукова робота. Був зібраний матеріал про підприємства, які носили ім′я Леніна, матеріал про Героя Радянського Союзу, випускника школи Романюка Василя Григоровича, про заслужених людей Драбівщини. Особливо цікавою була пошукова робота по слідах Великої Вітчизняної війни. Учні школи відшукали родичів загиблого солдата Цимбалова, який визволяв Драбів. Брат загиблого солдата листувався з учнями школи, двічі приїздив на могилу до братської могили. Цікаво проводилася гра "Зірниця", яка мала на меті формувати військово-патріотичний світогляд дітей. Проводили "Зірницю" в зимовий час у лісопарку. Кожен клас будував барикади, а потім імітувалися військові дії. Консультантами виступали працівники райвійськкомату та військової частини м. Золотоноші. Піонерська дружина школи майже кожного року виходила переможцем районного змагання, а голова Ради піонерської дружини Ватага Валентина була удостоєна честі бути на Республіканському зльоті в Києві, як переможець маршу "Моя батьківщина – Радянський Союз". Комсомольська організація проводила цікаві тематичні вечори, відкриті виховні години. Славою школи в той час був ансамбль "Журавлик", яким керував учитель музики і співів І. І. Макаренко. Дуже хвилюючою була зустріч з випускником школи Героєм Радянського Союзу Романюком Василем Григоровичем. Делегація від школи їздила на станцію Драбів зустрічати славетну людину і діти по-дитячому торкалися до нього, допитуючись у вожатої Літвінової Р. С. "Чи ж це справді живий Герой?" Ідея профільного навчання учнів одержала своє втілення через відкриття в 1967 році у Драбові профтехучилища №17 (на базі приміщення піонерського табору). Училище в Драбові проіснувало 13 років, готувало будівельників, столярів, мулярів. (У 1980 році училище переведено у м. Черкаси). В цей період 1968-70 р. р. Драбівська середня школа налічувала близько 500 учнів, розміщувалася в приміщеннях нової школи, "червоної" школи та "білої" школи. Назрівала потреба будівництва у Драбові ще однієї нової школи. Колгосп-мільйонер (голова колгоспу, кавалер ордена Леніна Кравцов Іван Панасович), взяв на себе відповідальність і зобов′язання побудувати нове приміщення школи.
Сімдесяті та восьмидесяті роки
У квітні 1970 року на честь 100 річчя з дня народження Леніна учителі, будівельники заклали символічні цеглинки майбутньої школи. Трьохповерхова красуня-школа була побудована за 5 років і здана в експлуатацію в 1975 році на 964 місця. На урочистій лінійці стрічку нової школи розрізав голова райвиконкому Бірюк Василь Максимович, ключі вручав начальник міжколгоспбуду Глущенко Анатолій Михайлович, і раділи своєму подарунку колгоспники місцевого господарства. Вивільнені старі приміщення "червоної" школи та Ульянівської школи було вирішено переобладнати для районного відділу освіти та міжшкільного навчально-виробничого комбінату "білої" школи для житла, а новобудову 1964 року для дитсадка . Педколектив Драбівської школи дружно взявся за оформлення навчальних кабінетів, проводив активну роботу по всіх напрямках навчально-виховного процесу. З кожним роком кількість учнів та класів збільшується. Так в 1980 році було 794 учні, 26 класів, 48 учителів. Газета "Прапор Жовтня" від 15 травня 1980 року писала : "Серед багатьох масових заходів, присвячених 35 річчю Великої Перемоги, які відбувалися в Драбівській середній школі, найпам′ятнішою стала зустріч з Героєм Радянського Союзу В.Г. Романюком. Багато цікавого повідомив дітям дорогий гість про свій бойовий і трудовий шлях, героїзм воїнів у битві з ворогом."
У 1981 році на території нової школи (а вона становила близько 10 га) було збудовано приміщення майстерні (там же розмістилося 3 класні кімнати, а у підвалі – стрілецький тир). У липні 1982 року відбулася зміна керівництва школи Кравченка Василя Архиповича, який очолював школу протягом 19 років, змінив у липні 1982 року Кукоба Микола Антонович, який прийшов у школу з посади заступника голови райвиконкому. В цей час школа розміщувалась в двох новозбудованих приміщеннях. Учителі працюють над оптимізацією навчально-виховного процесу. У школі започатковується клуб старшокласників "Ровесник" (керівник Алєксєєва Л.І.), розпочинає свою роботу дитяча спортивна школа, де діти навчалися боротьбі дзю-до та самбо. Директор школи Кукоба М.А. поставив собі за мету домогтися зміни котлів опалення новозбудованої школи, бо температурний режим був недостатній. Досвід роботи в керівних органах (райкомі партії, райвиконкомі) допоміг директору Кукобі М.А. "вибити" для школи котли з більшим коефіцієнтом корисної дії. Після їх установки, дійсно, тепловий режим у школі значно нормалізувався. У серпні 1986 року відбулася зміна керівництва школи: з посади завідуючої відділом пропаганди і агітації райкому партії прийшла на посаду директора Кравченко Ольга Григорівна. На той час у школі налічувалося 960 учнів, 26 класів-комплектів.
Робота в райкомі партії під керівництвом молодого і енергійного секретаря райкому партії Зубка П.В. наклала відпечаток на стиль роботи та керівництва новопризначеного директора.
Довелося провести велику роз′яснювальну роботу серед батьків щодо переформування 9-х класів. Зокрема у 1990 році було сформовано І-ий фізико-математичний клас (9-В клас). Для підтримки і корекції слабіших учнів формувалися класи-вирівнювання (пізніше класи індивідуальної уваги). Потужно працювала кафедра учителів початкових класів. Досвід Чигирик Раїси Володимирівни, Шевченко Галини Іванівни, Яценко Лідії Федорівни, Щербини Надії Іванівни, гармонійно поєднувався з молодечим завзяттям Видриган Марії Григорівни, Прошкуратової Тамари Сергіївни, Шевченко Катерини Олексіївни. Здорова конкуренція, змагання рухали навчально-виховний процес вперед. Вже тоді почав потужно виділятися педагогічний хист майбутньої Заслуженої вчительки України, Героя України Прошкуратової Тамари Сергіївни. Вчителі Стецюк Валентина Іванівна, Бірюк Віра Миколаївна, Лугіна Галина Іванівна, Косінько Ніна Григорівна, Шурубура Віра Миколаївна, Горбатенко Леонід Миколайович вже отримали визнання не лише школи, а й в районі. Кредом директора у питанні зміцнення бази було: кожного року створювати щось вагоме і пам′ятне. За 4,5 роки керівництва Кравченко О. Г. було огорожено новим парканом подвір′я школи, побудовано теплицю, мініферму, обладнано їдальню, переоформлено рекреації, створено кімнату психологічного розвантаження, 7 навчальних кабінетів, майстерні і актовий зал було оснащено технічними засобами, які керувалися пультами управління. Вся ця робота проводилася виключно силами працівників школи. Учителі-чоловіки, як ремонтна бригада, відремонтували підлогу в їдальні, засмолили дах над спортзалом та збудували будинок для вчителя. Учні школи, як і в попередні роки, показували міцні знання, успішно поступили до вищих та середніх спеціальних закладів. Кількість дітей у школі зростає. Очікується прихід до школи тих дітей, які народилися в молодих сім′ях робітників нововідкритого в Драбові філіалу Київського радіозаводу. Дві школи в Драбові: середня та восьмирічна не вміщують всіх учнів. Уже з 1987-88 н. р. у середній школі довелося вводити другу зміну. Районна влада приймає рішення про будівництво ще однієї школи (район райлікарні). В 1991 році було розпочато будівництво і 2010 році завершено.
Школа в перші роки незалежності
90-ті роки в історії держави, освітянських колективів були надзвичайно складними. Це був час, коли розпався Радянський Союз, кожна республіка шукала свій шлях становлення. Зруйнувалася грошова система. З січня 1991 року колектив школи очолив Литвиненко Микола Іванович, який до цього працював завідувачем відділу пропаганди і агітації райкому партії. В цей період не виплачувалися заробітні плати, або виплачувалися з великим запізненням, учителі почали кидати школу в пошуках інших шляхів виживання. Це був період, коли учитель змушений був пекти хліб, тримати господарство, обробляти землю і робити багато того, чого він раніше ніколи не робив. Але люди, які залишились в школі, працювали професійно, з віддачею. Так само учні Драбівської школи займали призові місця на олімпіадах, конкурсах. У 1995-96 році кількість учнів досягла свого апогею 1163 учні (це рекордна кількість в післявоєнний період). З метою зняття проблеми перевантаженості школи довелося переобладнувати вивільнене приміщення "червоної школи" під навчальний заклад (з 1976 року тут знаходився відділ освіти). "Червона" школа знову стала школою. Тут розмістилися початкові класи. Період розгубленості, нерозберихи в державі морально пригнічував колектив, але кожен учитель йшов до дітей з почуттям гідності, достойно виконуючи свій обов′язок – вчити і виховувати. Саме в цей період учителі загартовувались у відстоюванні своїх прав. В знак протесту проти тривалих затримок заробітної плати у школі було створено страйковий комітет на чолі з учителем школи Кравченком В. В.. В цей час у колективі школи заслужене визнання отримує талант вчителя початкових класів Прошкуратової Тамари Сергіївни. У 1998 році її навчальний посібник для учнів 4-их класів "Стежинка" був удостоєний ІІ місця на міжнародному конкурсі ім. Сороса. Посібник одержав визнання, був надрукований, рекомендований Міносвіти для використання у школах району. У 1997 році Прошкуратовій Т. С. було присвоєно звання Заслужений учитель України. Нагороду вручали в Маріїнському палаці. Прошкуратовій було запропоновано виступити зі словом-відповіддю. Нагороду вручав президент України Кучма Л. Д. Все це відбувалося на передодні дня працівників освіти. Пригадується, як Тамара Сергіївна прибула на шкільне свято прямо з Києва. Вона довго не могла відійти від побаченого і пережитого емоційного піднесення. Колектив радо вітав свою колегу з нагородою. Після Плахтій Ольги Максимівни (станція Драбів), Круковес Надії Іванівни (смт Шрамківка), Городинця Івана Сергійовича (с. Безпальче) – це був IV заслужений учитель в нашому районі. В кінці 90-х років життя в цілому та в освіті зокрема, починає налагоджуватися. Але все нагадує розруху: розформовані колгоспи, запущені, напіврозвалені приміщення колгоспного дитсадка "Веселка" та контори колгоспу, в школі зруйнована мікроферма, теплиця, демонтовані навчальні кабінети.
Школа на початку ХХІ століття
В 1999 році на посаду директора школи повертається Кравченко Ольга Григорівна. Колектив школи – згуртований, непокорений. В цей час в школі нараховується 39 класів, 1107 учнів, 70 учителів, 30 працівників обслуговуючого персоналу. Прикметою цього часу була надмірна політизація всього життя і шкільного в тому числі. Дух політичних дискусій, протистоянь проникає і в навчальний заклад. Колектив є прихильником демократичних перетворень. Незважаючи на "пропозиції" вести "правильну" роз′яснювальну роботу, керівництво школи дотримувалось принципу – кожна людина, а учитель тим більше, має сам розібратися, чого він хоче.
Це був період співпраці учнівського та учительського колективів. У 1999 році учні заклали сквер перед школою, а через 2 роки діти з батьками привезли декоративні та фруктові дерева і на честь Дня працівників освіти заклали ще один сад на території школи – "На пам'ять тобі, Учителю".
Садили дерева разом: учитель-учень. Переоформлялася школа. За цей період повністю переобладнано всі рекреації, актова зала, спортивний зал, перекритий дах над спортивним та актовим залами, реконструйовано крильце школи, відкритий кабінет психологічної служби, відкрито додатково кабінет інформатики. Щороку учні школи на шкільних ділянках вирощують по 4-5 тонн картоплі, здають по 6 тонн макулатури. В цей період вихованці школи здобували призові місця на обласних предметних олімпіадах, зокрема Снітко Марина (історія), Марченко Людмила (історія), Дубіновська Юлія (біологія), Компанець Сергій (правознавство), Книжка Юлія (декламування). В 2002 році зі стін школи випущено 140 випускників, з них 31 медаліст: 25 золотих і 6 срібних. В 2004 році випускалося 6 класів, 150 випускників (це теж рекордна кількість). В 2001 році на честь 10 річчя незалежності України вчителю школи Прошкуратовій Т. С. було присвоєно звання Герой України. В цьому ж році весною у присутності громадськості селища учитель школи Ступаченко Валентина Іванівна провела авторський вечір, на якому презентувала свою поетичну збірку "Я прийшла від землі".
У 2003 році навчальний заклад урочисто і на високому рівні відзначив 120 річчя від свого заснування. Святкуванню ювілею передувала велика підготовча робота: на сторінках районної газети друкувались спогади випускників (від 1937 до 2002 року). На цей час школа вже перебувала в статусі Драбівський НВК "школа-гімназія". На даний час нараховується 6 класів гімназії, 28 класів загальноосвітньої школи. Широко впроваджується профільне навчання. З 2003 року школа здобула право на підготовку операторів комп′ютерного набору з видачею кваліфікаційних посвідчень. Профілізація старшої школи охоплює широкий діапазон вибору дітей: математичні, природничо-філологічні, суспільно-гуманітарні, технологічні класи. Дружно і злагоджено працює трудовий колектив. Команда заступників директора є справжнім творчим і новаторським авангардом, це Івченко Любов Дмитрівна, Кравченко Василь Васильович, а також Бугай Людмила Миколаївна, Боженко Людмила Григорівна, Киян Лариса Миколаївна, Козик Григорій Дмитрович, які є випускниками своєї школи В школі успішно працюють вчителі - колишні випускники: Риженко Надія Борисівна, Максименко Ольга Іванівна, Шило Віктор Олександрович, Білецька Надія Андріївна, Нога Тетяна Борисівна, Козик Раїса Миколаївна, Святець Тетяна Ярославівна, Жуковська Валентина Степанівна, Біда Ольга Михайлівна, Косяченко Світлана Миколаївна, Єгорова Тетяна Віталіївна, Войтова Галина Миколаївна, Цибуля Ірина Іванівна, Шурубура Віра Миколаївна, Боярчук Максим Олегович, Потапенко Олена Миколаївна, Снітко Марина Олексіївна, Ступаченко Валентина Іванівна, Потапенко Людмила Миколаївна, Баштан Валентина Михайлівна. Безцінним є досвід вчителів, які прибули з різних куточків України, але одержали постійну прописку в Драбівській школі, це – Безпалько Тетяна Петрівна, Кононенко Ганна Федорівна, Сидоренко Галина Михайлівна, Заруба Леся Миколаївна, Щавінська Людмила Георгіївна, Надточій Ольга Григорівна, Отвиновська Алла Григоріна, Снітко Наталія Іванівна, Перерва Наталія Сергіївна та Григорій Миколайович, Ярошенко Тетяна Володимирівна та Анатолій Іванович, Макаренко Любов Станіславівна, Яценко Олександра Олександрівна, Сириця Василь Іванович, Єгорова Людмиила Борисівна, Варава Тетяна Павлівна, Рось Ніна Іванівна, Власенко Марія Іванівна. Естафету старших досвідчених педагогів гідно продовжує молодша зміна: Дейнега Ніна Григорівна, Степанець Жанна Миколаївна, Ситник Валерій Васильович, Жаркова Надія Борисівна, Кріль Таїсія Миколаївна, Бахмут Лілія Миколаївна, Кравцова Олена Петрівна, Лопатюк Людмила Григорівна, Панченко Лідія Григорівна Порядок, затишок, чіткий ритм трьох приміщень школи надійно забезпечує технічний та обслуговуючий персонал. Серед них багато людей, які по-справжньому люблять школу і віддали їй значну частину свого трудового шляху: Шевченко Галина Василівна, Перехрест Лідія Іванівна, Жаркова Ольга Іванівна, Коваленко Тетяна Олексіївна, Кутова Віра Василівна, Шерстюк Тетяна Іванівна. В листопаді 2008 року урочисто відзначено 125-річчя навчального закладу. На урочистості були запрошені всі директори, вчителі та випускники школи. Учні навчального закладу познайомили гостей з досягненнями вихованців та учителів. З вітаннями до присутніх звернулися Кравченко Василь Архипович та Кравченко Ольга Григорівна – директори школи, які керували навчальним закладом найдовше, 17 та 16 років відповідно.
ШКОЛІ 125 РОКІВ
