Полствин

Села Полствин та Малий Ржавець розташовані на берегах мальовничої річки Росави, яка несе свої води у річку Рось, а та у могутній Дніпро. Село Полствин знаходиться на схилах невисоких гір, що спускаються до заплав річки Росави. Село Малий Ржавець лежить на лівому березі річки. Воно невелике, але має родючі поля та городи, невеликий ліс, торф’яники та красивий ставок. Зараз неможливо сказати, хто перший поселився у цих місцях. З історичних джерел відомо, що назва Київська Русь, пізніше Росія, Білорусія пішло від назви племен росів, що жили якраз на берегах вище названих річок Росі та Росави. Жителі села Полствин Степаненко Лука Васильович в 50-их роках минулого століття, будуючи будинок, знайшов кам’яний молоток – знаряддя праці, яке належало первісним людям епохи неоліту. Людей здавна притягували ці місця. є записи в давніх літописних книгах про поселення на території сучасних сіл Полствина та Малого Ржавця, є і речові пам’ятки історії, що зберігаються в Печерській Лаврі міста Києва. Межирічські мисливці на мамонтів, мабуть часто сюди ходили на полювання, адже їхня стоянка знаходилася зовсім поруч – за 5 - 7 кілометрів. Пройшли часи. Виникли і сучасні назви населених пунктів Полствина та Малого Ржавця, які мають такі версії походження і право на істину. Перша версія. Річка Росава була судноплавною. Плавали на ній навіть кораблі з металевими корпусами. Один із суден під час плавання сів на мілину, його розвернуло впоперек річки і він там зупинився надовго. Через деякий час у його корпусі утворилася дірка, у яку затікала звичайна вода, а витікала іржава. Звідси і назва. Друга версія. Між селами у заплавах річки Росава були болота, які частково збереглися і до наших часів. Одного разу звечора там заблукали коні, а вранці була тиха морозна погода і їх швидко знайшли, бо вони сильно іржали. Звідси і назва. Третя версія, мабуть сама вірогідна. Першими, хто в цих місцях заселився були козаки сотника по прізвищу Ржавський. Звідси і назва. Одне із сіл, яке виникло на правому березі річки, було більшим по розмірах й кількістю жителів стало називатися Великим Ржавцем, а лівобережне приросавне село було меншим і стало називатися Малим Ржавцем. Село ж Полствин це сучасна назва Великого Ржавця. Більше всього, що назва Полствин походить від слова повсть – тобто сукно, що виробляла фабрика у Великому Ржавці. Повствин було важко вимовити, тому відбулася асиміляція букви слова „в“ на більш м’яку „л“ і стало носити сучасну назву – Полствин. Цьому є підтвердження із історичних джерел. Ще за часів гетьманування Павла Тетері у 1663 році згадується „млин Ржавський на річці Росаві стоячий“, існування якого також стверджує наступний гетьман Петро Дорошенко рукою власною в універсалі привілеїв, підписаним 1670 року у Чигирині. Так, від прізвища власника цього млина і пішла назва сільця, що стояло поруч. Зростаючи, воно розкинулося на інший бік річки, якою поділилося на дві нерівні частини – Малий Ржавець і Великий Ржавець. Саме Великий Ржавець з 18 століття і почав називатися Полствином, у якому вже у 1860 році проживало 1100 мешканців. Близько 1840 року тут Йосипом Понятовським – власником села, було засновано філію Таганчанської суконної фабрики. Саме тут закінчували процес виготовлення суконних тканин високих ґатунків. Аж до 1914 року в селі стояв ставок, що постачав воду для цієї фабрики. Високосортні сукна, що виготовлялися у Великому Ржавці „Полствині“, мали великий попит у покупців, багаторазово перемагали на виставках, за що отримували дипломи та медалі переможців. Працювала фабрика аж до кінця 19 століття. Ставок, що постачав фабрику водою, стояв аж до 1914 року, пізніше, весною 1914 року під час повені його прорвало і за браком коштів, його більше ніхто не ремонтував. По цій причині припинив роботу і водяний млин. Багато жителів сіл приймали участь у гетьманщині. Під час боротьби проти польської шляхти (Коліївщина 1768 рік) населення обох Ржавців брало активну участь. Входили козаки до канівського полку. Пізніше були покріпачені. Малий Ржавець та Полствин належали до Степанецької волості Канівського повіту Київської губернії. У 17 столітті села Великий Ржавець та Малий Ржавець належали польському шляхтичу Станіславу Понятовському, а з початком 18 століття ці села викупив інший шляхтич Олександр Желєзко. У селі Малому Ржавці побутує така легенда. Під час однієї з поїздок на Україну її славний геній Тарас Григорович Шевченко під час перебування у селі Прохорівці у М. Максимовича був заарештований. Його поетапно направляли у напрямку міста Черкаси. Слідуючи дорогою, Тарас Шевченка на певний час зупинявся у селі Малому Ржавці, мав розмову із селянами про їхнє життя. Ця інформація отримала підтвердження у працівників канівського музею Тараса Григоровича Шевченка. Нелегким було життя селян за часів кріпацтва. Лише реформи 1861 року принесли зміни в села Полствин та Малий Ржавець. Були утворені земства. На кошти земства у селі Малому Ржавці була побудована школа, яка була двоповерховою. В 1905 році під час лютневої революції в царській Росії коштами земства була побудована церковно-приходська школа. Її приміщення були у селах Полствин та Малий Ржавець. Функціонувала як єдина школа. Паралельно була побудована у селі Полствин двокласна вчительська школа, яка існувала до 1916 року. У 1916 році вона згоріла і її закрили. У цій школі отримували кваліфікацію вчителя юнаки і чоловіки. Навчалися вони безкоштовно. У цей час на території церковно-приходської школи була окрема школа для дівчат і жінок. У школі вчили шиттю і крою протягом одного року. Навчання було платним. Під кінець громадянської війни, у 1922 році у Полствин було створено ТСОЗи „Згода“ і „Промінь“ на базі одного з яких 1928 року було засновано артіль. Того ж року з’явився колгосп і у Малому Ржавці, де першим головою став 25-тисячник Носов. В 1936 році в селі Полствин зруйнували церкву і з її матеріалів побудували капітальну семирічну школу, медпункт та дитячий садок. В 1954 році Полствинська школа стала середньою. У ній було по 3-4 паралельних класів. На кінець 1960-их років стала восьмирічною. 1985 року у селі Малий Ржавець було побудовано приміщення під школу і школу перевели із Полствина у Малий Ржавець. Школа стала називатися Малоржавецькою. Кінець 1980-их років. Школа стала дев’ятирічкою. 1994 рік школа знову стає середньою. Міняла назву на неповну середню, середню, ЗОШ І-ІІІ ступенів. Листопад 2003 рік. Розпорядженням канівської райдержадміністрації Малоржавецька школа стала навчально-виховним комплексом. Славилися села Полствин та Малий Ржавець своїми земляками. В 1936 році народився у селі Полствин і пізніше закінчив місцеву середню школу Анатолій Іванович Корнієнко, який завдяки отриманим знанням , працелюбству, ерудиції, а звідси і авторитету до кінця 70-их років ХХ століття став першим секретарем ЦК ВЛКСМ (комсомолу) України. Був ним аж до кінця 80-их років. Потім другим секретарем ЦК КПУ . дякуючи його допомозі в 1985 році була введена в дію сучасна двоповерхова школа. Нині А.І.Корнієнко проживає у місті Києві. Народився у Малому Ржавці інший славний чоловік – Рогач Степан Ониськович, який прожив довгий вік. Під час Великої Вітчизняної війни був танкістом з перших днів війни. Горів у танках сім разів. Весь час пересідав у інші і бив ворога аж до Берліна. В результаті був нагороджений багатьма орденами і медалями. Найвищий з них – Орден Слави ІІІ ступеня. Нажаль нині він покійний. В зв’язку з непростими періодами реформ села Полствин та Малий Ржавець переживають непрості часи. Вони входять до мікрорайону Полствинської сільської ради. Нині у Полствині налічується 259 дворів із 328 жителями, а у сусідньому Малому Ржавці – 117 дворів із 234 жителями. Серед них 97 % це українці. Є також представники ромів, росіян, білорусів та ін.. у Малоржавецькому НВК навчаються 90 учнів та дошкільнят У даній історичній експедиції приймали участь члени історико-краєзнавчого гуртка Малоржавецького НВК у кількості семи осіб. Всі вони учні 8 класу. Під час експедиції були опитані старожили вказаних вище сіл. Вся інформація обговорювалася на засіданнях гуртка. Потім її систематизували. Посильну допомогу надали бувші вчителі школи, а нині вчителі-пенсіонери Царенко Люба Іллівна та Кравець Лідія Іллівна. Також під час опитування зібрали багато легенд про села. Найбільш цікаві записали. Проблема була в тому, що члени гуртка мали мало письмової інформації.