Маньківка
В історичних джерелах Маньківка вперше згадується наприкінці XVI століття. У 1609 році польський магнат М. Калиновський став власником величезної території з м. Уманню й навколишніми поселеннями аж до річки Гірський Тікич. Йому належала і Маньківка, яка в 1629 році була великим поселенням і нараховувала 949 дворів, тобто тут проживало близько п'яти тисяч чоловік. На той час це було велике місто. Для порівняння: у найбільших містах України Києві і Львові тоді проживало no 15 тисяч чоловік.
З 1648 року Маньківка — сотенне містечко Маньківської сотні Уманського полку. Селяни і козаки сотні в складі 251 чоловіка під орудою сотника Г. Бовдира в 1648-І654 pp. брали активну участь у народно-визвольній війні українського няроду проти польських гнобителів. Про Маньківку згадує у своїх листах до царя Олексія Михайловича Богдан Хмельницький.
Маньківчани брали участь у повстанні І648-І654 pp. проти польських гнобителів, яке охопило всю правобережну Україну. За Андрусівським перемир'ям 1667 р. Маньківка відійшла до Речі Посполитої. У 1674 р. її зруйнували турецько-татарські агресори. Більшість жителів Маньківки втекла на лівобережну Україну та Слобожанщину.
У 1793 р. правобережна Україна, в тому числі і Маньківка відійшла до Росії. В 1830 р. в Маньківці проживало 2600 православних і 14 католиків. В 1838 р. в Маньківці було створено військове поселення. Вона стала центром п'ятої сотні Києво-Подільського округу військових поселень. Тут містився штаб другого гусарського полку, взвод кавалерії та волосна управа. Селян перетворили у військових поселенців. В 1858 р. військове поселення було ліквідовано і селяни стали державними. Згідно перепису населення в липні 1872 р. в Маньківці проживало 1437 душ, з них місцевих жителів— 1254. відставних солдатів — 183.
Після того, як у 1891 р стала до ладу залізнична колія Христинівка — Шпола, а в 1899 р. було збудовано Іваньківський цукровий завод, почали зростати посіви цукрових буряків.
В 1900 р. в Маньківці вже нараховувалося 937 дворів з населенням 4156 чоловік. Основним їх заняттям було землеробство. Селянам належало 5280 десятин землі, церкві — 72. Безземельних було 42 господарства, 35 молоділи наділами більше 10 десятин кожне.
На початку XIX століття в Маньківці діяли олійня, 2 млини. 10 вітряків, 2 кузні.
В роки першої російської революції 1905-1907 pp. на території нинішнього району відбувалися селянські заворушення, викликані дальшим зубожінням селян. Так, наприкінці 1912 р. вже нараховувалося 64 безземельних господарств, стільки ж мали лише по одній десятині землі, худоба була в 141 господарстві. Це якраз припадає на роки Столипінської аграрної реформи.
В роки першої світової війни чимало маньківчан було мобілізовано на фронт. 3 війни не повернулося понад 200 чоловік. Серед селян росло незадоволення. Солдати, які поверталися з фронту, вели серед них відповідну агітацію. Протягом 1917 р. між біднотою і, як тоді називали, куркулями відбувалися сутички за землю та ліс. 24 жовтня та 2 грудня цього року війська жорстоко розправилися з незадоволеними селянами.
Радянську владу в Маньківці було встановлено в січні 1918 р. Першим органом влади був військово-революційний комітет, до складу якого ввійшли колишні фронтовики та активісти: Й. А. Галай, Ф. Ф. Дарієнко, М. В. Кравченко, А. С. Микитенко.
В 1920 р. в Маньківці було 1321 господарство і проживало 5780 чоловік.
В липні 1920 р. в селищі було створено партійний осередок з семи чоловік. Його очолив М. Т. Рябовіл. Партійна організація комуністів району існувала до серпня 1991 p., коли рішенням Президії Верховної Ради України була припинена діяльність Компартії України в зв'язку з серпневим путчем у Москві.
У 1923 р. Маньківка стала райцентром. В 1929 р. тут почали демонструвати кінофільми. В 1930 р. було організовано перші колгоспи. А через рік утворено Потаську машино-тракторну станцію, яка надавала велику допомогу колективним господарствам району. В 1935 в селищі створено автоколону, яка мала 50 вантажних автомобілів. В цьому ж році відкрито радіовузол. На початку 1935 р. почала виходити районна газета.
28 липня 1941 року - 7 січня 1944 року, 15 січня - 7 березня 1944 року - період окупації Маньківки фашистськими загарбниками.
7 березня 1944 року Маньківку звільнили війська 936-го Червонопрапорного, ордена Суворова стрілецького полку піл командуванням Героя Радянського Союзу Г.Ф. Короленка воїни 254-ї двічі Червонопрапорної, ордена Суворова, Кутузова, Богдана Хмельницького Черкаської стрілецької дивізії.
1963 - 1965 роки - Маньківка входить до складу Жашківського району.
28 жовтня I960 року на вулиці Т. Шевченка, поруч із районним Будинком культури, відкрито пам'ятник Кобзареві.
У 1965 році Маньківка знову стає райцентром і отримує статус селища міського типу.
1 грудня 1977 року здано в експлуатацію приміщення музичної школи, де навчалося 230 обдарованих хлопчиків і дівчаток. На 1 січня 2005 року на території селищної ради проживало 8422 особи. Тепер тут охороняються державою такі об'єкти культурної спадщини: пам'ятник Т. Шевченку; погруддя Б. Бугайова. На кладовищах райцентру 1993 року встановлено 4 пам'ятники жертвам голодомору. Територією селища протікають річки - Джерелуха та Маньківочка, сім струмків загальною площею 6,8 гектарів. В адміністративних межах селища розташовано 17 водоймищ загальною площею 120.8 гектара.
