Неморож
с. Неморож Звенигородського району Черкаської області
Зміст |
Історія села
Близько трьох століть - такий нині вік села Неморож.
Село Неморож розташоване на правому березі річки Гнилий Тікич в шести кілометрах від райцентру міста Звенигородка, в 24 кілометрах від станції Звенигородка Одеської залізниці та в 117 кілометрах від обласного центру м Черкаси. Через село протікає невеличка річка Неморозь та проходить шосейна дорога Звенигородка - Київ. Площа населеного пункту становить 370,5 га Кількість населення складає 830 мешканців.
Перша згадка про село належить до початку вісімнадцятого століття ( 1710 рік), хоча селитися тут люди почали ще з незапам'ятних часів , про що свідчить велика група курганів скіфського періоду, що датуються ще ІІІ -IV ст, до н.е. Приваблювала людей наявність водної артерії - Тікича, широкі долини біля нього. Хоч, окрім цього, був тут ще один інтерес - порівняно невеличка річка, що, як свідчать давні перекази, перемерзала лише при лютих морозах, нижче тридцяти градусів. Тож і назвали цю річку Неморозь звідки й пішла пізніше назва поселення . В річці водилася різна риба. І, особливо було багато «бубирів», тому і жителів села до цих пір називають «бубирями». А така риба в річці зустрічається дуже рідко.
р. Неморозь
На фото краєвиди річки Неморозь
Річка Неморозь давала, зокрема, і постійний захисток від все відчутніших вторгнень кочівників - сарматів, гунів, тюрків , таврів, аварів, а пізніше захищала від набігів половців й татаро-монголів. Оскільки ж поселення знаходилось всього за якихось вісім - дев'ять верст від Звенигорода з його замковим укріпленнями, то, цілком зрозуміло, що стояти поза тими перипетіями , які відбувалися тут, не могло. Це стосується і постійної боротьби за право володінням ловецькими угодами та рибними станами , освоєнням ґрунтів. Спочатку поселення налічувало лише 50 дворів, та згадується вперше Л. Похилевичем в 1922 році « Сказания о населенних местностях Киевской губернии» Киев 1864г. В 1722 році в селі було збудована церква. Земельні угіддя на той час становили 2114 десятин, з них 1 087 десятин належало поміщикам, 36 десятин землі належало церкві, решта землі, самі неудоби, займали селяни.
Кому належало село Неморож з початку свого заснування не відомо. А в 1832 році, якимсь Монастирським, село Неморож було продане за 200 тисяч карбованців асигнаціями генералу від Інфантерії Лонгіну Осиповичу Ротту. Генерал той був родом із Франції. Під час французької революції він брав участь у Вандейських революційних заколотах, а потім емігрував до Росії. Пізніше село Неморож і його землі та селяни перейшли до рук панів польських) Ограновичів, які жорстоко експлуатували селян. В 1900 році в селі вже було 334 двори з населенням 1974 особи.
Як і вся Звенигородщина, зазнала Неморож і польсько литовської експансії , входячи до складу Брацлавського воєводства. Не обминули село визвольні змагання під проводом Богдана Хмельницького та гайдамаччина . На початку ХХ ст.. чимало жителів Неморожі влилися до формувань Вільного козацтва , яке зародилося в Гусаковому - колишньому хуторі кошового запорожців Івана Гусака . Про це свідчить козацька могила, яка знаходиться на полі між Озірною й Неморожжю. Існує переказ про запеклий бій козаків з ворогом на території сучасної Неморожі. Козаки взяли перемогу в бою, хоча дуже багато людей загинуло. Загиблих воїнів козаки поховали в козацькій могилі, а загиблих ворогів скинули в річку. Кількість трупів була така велика, що вода в річці загнилася. Неморожани говорять, що саме від цього походить назва річки - Гнилий Тікич. Багато буйних вільно-козацьких голів було покладено побіля Звенигородки та Лисянки в боротьбі з кайзерівцями та гетьманцями. Перед Великою Жовтневою Соціалістичною революцією в с. Неморожі була лише одна початкова школа, в якій навчалося тільки 72 дітей багатіїв-куркулів, а більшість селянських дітей залишалися неграмотними. У вищому навчальному закладі навчався один син куркуля. 3 середньою освітою на той час в селі було лише два чоловіки.
В селі виділялися ґуральня і три шинки, де селяни топили своє горе в горілці.
В 1917 році в селі відбувся розподіл панської землі і панського маєтку.
Історичні пам’ятки
На території села знаходиться 14 скіфських курганів
Легенди про кургани передаються з покоління в покоління. Так, неморожанка Кукса Ефросинія Іванівна, розповіла, що перед Великою Вітчизняною війною було розкопано один із курганів. Коли зняли насип, прокопали ще два метри. На цій глибині було відкопано жінку. На ній була пектораль і браслети. Прокопали ще трохи вглиб - знайшли коня в збруї, а ще глибше відкопали скіфського «царя». Він знаходився в сидячому положенні, із схрещеними ногами, одягнутий в обладунки, мав при собі зброю: лук, стріли, меч. Тіло скіфа було забальзамоване. Поряд із скіфом було щось схоже на піч, лежали дрова, глина поблизу була обгоріла, очевидно палили багаття, що свідчить про осіле життя тодішніх племен.
Зі слів Кукси Ефросинії відомо, що приїздили в Неморож археологи, оформляли документи про охорону курганів. Селянам науковці повідомили, що найімовірніше в цих курганах похоронений цар, бо тут багато курганів, а у простих скіфів кургани поодиночні. Неморожани розповідають, що не розкопуються кургани тому, що Україна заключила договір з Варшавським університетом археології про співробітництво. Якщо вестимуться розкопки, то мають бути присутні і поляки-науковці. Є документ про охорону скіфських курганів. Колись приїжджали наукові співробітники з Києва і Черкас, селянам вони повідомили про заборону розкопувати кургани, що це - заповідна зона.
Постановою Кабінету Міністрів від 27 грудня 2001 року № 1761 курганний могильник с. Неморож занесений до пам’яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення Державного реєстру нерухомих пам’яток України…
На місці розораних курганів знаходиться каоліновий кар’єр. Техніка підійшла зовсім близько до великих курганів, які являють собою історичну цінність. Для розробки вторинних каолінів Неморозькою сільською радою виділено 115 га земель. Розробки проводить Ватутінський комбінат вогнетривів.
ВІХИ ІСТОРІЇ ШКОЛИ
Перші згадки про Неморозьку школу сягають у 70-ті роки ІХХ століття. Про це свідчать копії книги Псалтир, яка була куплена школою у 1880 році за один рубль 45 копійок сріблом і подарована найкращому випускникові четвертого класу Куксі Прокофію Івановичу. Оригінал Псалтиря, якому понад 125 років зберігається в онука Голика Олексія Тимофійовича як реліквія роду. За спогадами Голика Олексія Тимофійовича, Голик Анастасії Сергіївни, Щербак Ганни Кирилівни, Щербака Федора Михайловича, Самченко Тетяни Пилипівни та ін. жителів села написана ця історія школи.
19 лютого за старим стилем 1861 року по всій Росії відмінили кріпацтво. Ідеальна реформа дала можливість людям переїжджати з місця на місце і найматися на роботу в будь-кого і в будь якому місці. Дітям бувших кріпаків була дана можливість навчатись у школі. До відміни кріпацтва у селі Неморож школи не було. Багаті люди наймали вчителів і вони вчили їхніх дітей по домівках. Після реформи будівництво школи взяла на себе церква. За церковно-приходські гроші села побудували чотирьохкласну церковно-приходську школу, в якій мали право навчатися діти і бідних і багатих. В школі проходило навчання за рахунок церковно-приходських грошей. Учні, які закінчили школу з хорошими знаннями, могли продовжувати навчання у ліцеях і гімназіях.
У школі навчалися до початку Громадянської війни 1918 року. Цю школу закінчили : Лисенко Федір Гордійович, який пізніше став першим директором школи; Сіваков Яків Євгенійович - генерал-майор, Мовчан Василь Архипович – український радянський іхтіолог-рибовод, член кореспондент Академії наук УРСР, член-кориспондент АН ВСГНІЛ; Шкапинко Зосим Савович - до Великої Вітчизняної війни був секретарем райкому Компартії, а після-головою колгоспу; Грицута Ісак Васильович, який працював головою земельного відділу Звенигородського райвиконкому та багато інших.
Після революції 1917 року, декретом В.І.Леніна церква була відокремлена від держави. Школи перейшли в підпорядкування держави. Після громадянської війни на початку двадцятих років ХХ століття у школі розпочали навчання. Школа так і залишилась чотирирічною до початку 1930 років.
Перша школа була побудована на початку ХХ століття при імператорі Російської імперії Миколи ІІ за кошти імперії (була зруйнована у 80-тих роках і на її місці побудувався Павленко В.О.). Цей будинок називали благодійним. В селі його називали просто “Благодєльня”. В ньому жили інваліди, безпритульні і одинокі люди похилого віку. Цей будинок був у дії до початку
громадянської війни 1918 року. В 1930 році в цьому будинку розмістилася школа. В 30-х роках з церкви , що розміщувалась в центрі села ( нині садок сучасної школи) скинули два куполи з хрестами і мелодійні дзвони, які славились на весь округ. В церкві розмістили клуб. Священника репресували і відправили в Сибір на заслання, а його трикімнатний будинок віддали під третє приміщення школи.
В 1930 році Неморозька чотирикласна школа одержує статус семирічної. Вона розмістилася у бувшій церковно-приходській школі, поповій хаті і благодійному будинку. В Неморозькій семирічній школі навчалися учні не лише з Неморожі, а і учні з сіл Хлипнівка, Мурзинці, Мизинівка і хутора Олександівки (“Ляхівка”). Були паралельні класи : “А” і “Б”. 1-4 класи навчались у бувшій церковно-приходській школі та будинку священника, 5-7 класи у благодійному будинку.
Директором Неморозької семирічної школи був призначений ЛИСЕНКО ФЕДІР ГОРДІЙОВИЧ, який народився в1898 році в с.Неморож. .Закінчив професійну педагогічну школу, працював директором до червня 1941року. У приміщенні бувшої церковно-приходської школи йому виділили кімнату, в якій він і проживав.
Під час війни школа не працювала. В січні – лютому під час Корсунь – Шевченківської битви в школі находився польовий госпіталь. Про це свідчили могили померлих важкопоранених військових, які були поховані біля школи. У 1966р. їх було перепоховано в братську могилу,яка знаходилась в центрі села біля пам’ятника невідомому солдату часів Великої Вітчизняної війни.
У січні 1944 року після визволення села Неморож з під фашистської окупації з 1 вересня розпочали навчання. З 1944року по 1948 рік директором Неморозької семирічної школи був призначений ЛИСЕНКО ФЕДІР ГОРДІЙОВИЧ. З 1948 року по 1952 рік працював завучем школи. З 1952 року по 1953 рік працював знову директорм школи. Помер в 1958 році і похований в с. Неморож.
В 1948 році директором школи було призначено
ДЕМЧЕНКА АНДРІЯ ВАРІГОНОВИЧА, який народився 1913 року в селі Неморож. Закінчив Московську педагогічну академію. Працював директором з 1948 року по 1952 рік. В 1952 році трагічно помер і похований в с. Неморож. По його стопам професії вчителя пішов син Анатолій.
В 1953 році школа получила статус середньої школи (десять класів). Директором Неморозької середньої школи призначили ЯСІНСЬКОГО АНТОНА МАРТИНОВИЧА, який народився в с. Хлипнівка. Закінчив педагогічний інститут. Директором працював з 1953 року по 1963 рік. В школі учні навчались у дві зміни. Восьмі – десяті у першу зміну, тому що учні навчались з хутора Олександрівки, сіл Мизинівка, Хлипнівка, Мурзинці та Озірна. Шості - сьомі класи навчались у другу зміну, перші – п’яті класи у першу зміну. Середня школа випустила тільки п’ять випусків. Останній (п’ятий) був у 1960 році. А з1 вересня 1960 року школа одержує статус восьмирічної.
В 1963 році директором Неморозької восьмирічної школи призначено БОНДАРЕНКА ІВАНА ОЛЕКСІЙОВИЧА, який народився 1923 року в селі Тарасівка Звенигородського району. Закінчив Житомирський педагогічний інститут, факультет іноземних мов. Директором працював до 1975 року. З 1975 року по 1979 рік працював учителем німецької мови. У 1979 році помер і похований в с.Неморож.
У 1975 році директором Неморозької восьмирічної школи призначено МЕЛЕННОГО ВОЛОДИМИРА ДМИТРОВИЧА, який народився у 1947році, в селі Вільхівець Звенигородського району. Закінчив Ужгородський державний університет. Працював директором школи до 1978р. В 2001 році трагічно помер, похований в м. Звенигородка.
В 1978 році старі приміщення школи стали аварійними. Діти початкових класів навчались в Будинку Культури. Тому нову школу побудували за 1 рік. І 1 вересня 1980 року учні сіли за парти двоповерхової сучасної школи.
В 1978 році директором Неморозької восьмирічної школи призначено МОМОТА МИКОЛУ СЕМЕНОВИЧА, який народився 6 лютого 1937 року в с.Мурзинці Звенигородського району. В 1952 році закінчив 7 класів мурзинської семирічної школи. З 1952 по 1956 рік продовжив навчання в Неморозькій середній школі. Після школи навчався в Гарбузинському училищі механізації, працював механізатором в с.Мурзинці. В 1959 році вступив до Канівського технікуму культурно-освітніх працівників. По 1965 рік працював завклубом в с.Мурзинці. З 1965 року по 1970 рік навчався в Уманському державному педінституті. По 1976 рік працював учителем Мурзинської 8-річної школи. Два роки працював директором Мизинівської 8-річної школи. З 1978 по 1988 рік працював директором Неморозької загальноосвітньої школи
І-ІІ ст. З 1988 по 2000 рік працював учителем історії в Неморозькій школі.
В 1988 році школі призначено статус середньої школи – загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів. Директором школи стала ГОДОВАНА КАТЕРИНА ПЕТРІВНА. Народилась вона 23 серпня 1944 року в с. Зелена Діброва Городищенського району Черкаської області. Після закінчення школи поступила в Корсунь-Шевченківське педучилище. По направленню працювала у Житомирській області. Довелось працювати в м.Пенза, Казахстані. В 1973 році закінчила Пензенський педагогічний інститут по спеціальності учитель історії. З 1979 по 1985 рік працювала директором школи у Чорнобаївському р-ні с.Франківка. Переїхавши в м. Звенигородка працювала 3 роки методистом райВО, а потім з 1988 року по 2000 рік директором Неморозької школи.
З 1996 року школа набрала статус загальноосвітньої школи І –ІІ ступенів.
З 2000 року директор школи - РОМАНЕНКО ВАЛЕНТИНА ІВАНІВНА. Народилась 8 жовтня 1962 року в с. Журжинці Лисянського району Черкаської області. В 1985році закінчила Черкаський педагогічний інститут, фізико-математичний факультет.Працювала в Уманському р-ні учителем фізики. ОблВНО була направлена в Республіканський піонерський табір «Молода Гвардія». З 1988року працювала в Неморозькій школі : організатором позакласного та позашкільного виховання, заступником директора, директором школи.
Видатні постаті с. Неморож
М о в ч а н В а с и л ь А р х и п о в и ч. Про дитячі роки відомо небагато. Велике горе спіткало хлопця - лишились з братом сиротами. У люті морози хлопці топили піч і так рятувались від холоду. Але згодом їх забрали в дитячий будинок. Тернистий був шлях до успіху. Та завдяки наполегливій праці досяг багато в житті.
Роки життя 14.01.1903–02.07.1964
Народився в с. Неморож
Звенигородського р-ну Київської
обл.(нині Черкаської обл..)
Закінчив Київський
ветеринарно-зоотехнічний
інститут (1929). Доктор
біологічних наук (1946), професор (1935), член-кореспондент ВАСХНІЛ (1956). Великий учений у області іхтіології і гідробіології. Працював рибоводом-іхтіологом рибопитомника, директором Науково-дослідної станції рибництва МСХ УРСР (1927–1930). Директор НДІ рибного господарства УРСР (1930–1941). Професор Рибного інституту, р. Свердловськ (1941–1943). Професор Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова (1943–1944). Одночасно директор Інституту біології АН СРСР (1943–1944). Завідувач кафедрою іхтіології Київського державного університету (1945–1956), одночасно завідувач лабораторією екології Інституту зоології АН УРСР (1946–1948), завідувач відділом експериментальної екології риб Інституту гідробіології АН УРСР (1948–1964).
Наукові дослідження присвячені розробці методів комплексної інтенсифікації ставкового рибництва, створенню нових порід коропа, гібридизації риб, акліматизації цінних видів риб у водоймищах УРСР.
Лауреат державної премії СРСР (1949). Лауреат премії Ради Міністрів СРСР (1948). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1963), 6 медалями СРСР і ВСХВ, Почесною грамотою ВСХВ. Член-кореспондент АН УРСР (1951). Опубліковано більше 200 наукових праць, зокрема 28 книг і брошур, з них 5 монографій. Має 3 авторських свідоцтва на винаходи. Між іншим М.Т.Рильський якось назвав його "магом і чародієм у риб'ячому царстві" Нині вулиця, на якій жив А.В.Мовчан названа на його честь. На цій вулиці проживаю я і моя родина.
