Старосілля
ІСТОРІЯ СЕЛА СТАРОСІЛЛЯ
Хто не знає Старосілля, гарного села на Черкащині, яке потопає в зелені садів і лісів? Зі сходу, майже до хат, підкотився ліс, а із заходу пролягла низина, на якій срібною стрічкою в’ється річка Вільшанка. У центрі села - величезний став. У його водах купають свої віти плакучі верби, а химерні хмаринки і сонце вдивляються в нього, немов у дзеркало.
Слід відзначити, що таку назву на Україні має чимало населених пунктів, які виникли в давні часи і, в порівнянні з іншими поселеннями, є “старими”. Від сполучення “старе” і “поселення” й походить назва Старосілля.
Як свідчать археологічні знахідки , в нашій місцевості люди жили ще в палеоліті або стародавньому кам’яному віці, 40-13 тисяч років тому, коли головним заняттям населення було мисливство, рибальство і виготовлення кам’яних виробів.
Можливо, що до виникнення Київської Русі наше Старосілля знаходилося на Мошногірському кряжі над Ірдинем. Виникнути воно могло ще в ті часи, коли Дніпро одним із рукавів протікав під Сахнівськими, Дереновою та Бубликовою горами. І звалося воно Великим Старосіллям на відміну від Малого Старосілля, яке розміщене наприкінці Мошногірського кряжу біля Ірдиня поблизу Сміли.
В силу якихось обставин: чи з міркувань оборони від кочівників, кіннота яких обмілілий рукав Дніпро почала переходити вбрід, чи в зв’язку з якоюсь страшною епідемією або епізоотією заразних хвороб, чи тому, що Ірдинь з часом перетворювався в болото і погіршувалися умови життя над ним, а, може, й через інші причини – В.Старосілля змушене було змінити своє місцерозташування. І перемістилося воно до гирла Вільшанки при впаданні її в Дніпро.
Займаючи прикордонне положення, наша місцевість в числі перших зазнала спустошливого нападу на Київську Русь татаро-монгольських орд на чолі з ханом Батиєм в 1239-1240 рр.
У 1447 році литовський великий князь Казимир видав статут, за яким селяни закріплювалися за феодалами (поміщиками) з наданням феодалу права суду над селянами. За рахунок праці кріпаків і захоплення селянських земель поміщики ще більше розширювали своє господарство.
В. Старосілля 1494 р. разом з іншими населеними пунктами було “пожалувано” черкаському наміснику Климу Александровичу, а потім довгий час належало графам Моравським і польським магнатам Конецпольським.
Неписьменні, затуркані були старосільці. Кріпосники свідомо тримали кріпаків у темряві, щоб краще їх експлуатувати. Тільки після скасування кріпаччини, у 1861 році в Старосіллі була відкрита перша церковнопарафіяльна, або, як її звали, церковноприходська школа, в якій спочатку навчалося більше десяти учнів.
Реформа 1861 року не поліпшила економічного становища селян Старосілля. С.М.Воронцова запропонувала селянам грабіжницький викуп землі, за яку потрібно було заплатити на одну третину більше її вартості. У відповідь старосільці відмовилися підписати уставну грамоту-акт, яким визначалися відносини між селянами і поміщиком, фіксувався розмір повинностей, порядок їх виконання і кількість землі, що виділялася у користування селян. І ні власті, ні прибуття в село солдат не змогли залякати колишніх кріпаків Воронцова. Стоячи на своєму, старосільці з байбузцями направили зі скаргою до губернського Києва своїх посланців, яких там заарештували.
У 1866 р. Старосілля стало центром волості, до складу якої входили і сусідні села Байбузи та Білозір’я.
Число дворів з 1700 по 1900 рік в селі зросло в 11 раз. В Старосіллі на 1900 рік було 20 вітряків, 4 кузні, два рази на рік відбувалися ярмарки – 23 квітня Юріївський і 8 листопада Михайлівський – й через кожні два тижні збиралися колоритні, подібно до сорочинських ярмарків, базари. На них торгували худобою, сіном, збіжжям, тваринницькою продукцією, гончарним посудом, виробництвом якого Старосілля відзначалося на всю округу, одягом, взуттям, тканинами, бакалійними товарами тощо.
Тяжким було життя наших односельчан до революції. Лише після жовтневих подій 1917 року відкрився перед трудящими Старосілля шлях до кращого життя. В середині лютого 1918 року в селі встановлено Радянську владу. Трудящі Старосілля активно підтримували заходи Радянської влади, спрямовані на перебудову господарства села. У 1929 році було створено колгосп ім.Комінтерну. Площа його землі становила понад 1,7 тис.га. Провідними культурами були зернові (озима пшениця, жито, ячмінь, гречка) та цукрові буряки.
Долаючи труднощі, обумовлені нестачею робочої худоби, сільськогосподарських машин та знарядь, старосільці впевнено зміцнювали економічну базу свого колгоспу. Вони створили тваринницьку ферму, птахоферму, побудували механічну майстерню для ремонту сільськогосподарської техніки.
Яскравим прикладом самовідданої праці колгоспників Старосілля є зародження на селі в середині 30-х років руху п’ятисотенниць, який потім поширився на Україні і за її межами.
Ще в 1933 році колгосп імені Комінтерну добився високого врожаю цукрових буряків – по 261 ц з га, причому ланка Марини Гнатенко виростила того року по 325 ц. Відзначаючи успіхи колгоспників у вирощуванні цукрових буряків, Наркозем УРСР своєю постановою від 25 січня 1934 року преміював колгосп вантажною автомашиною, а кращих буряководів – грошовими преміями.
Окрилені першим успіхом, ланки Марини Гнатенко та Марії Демченко виростили цукрових буряків відповідно по 460 і 466 ц з га. Марія Демченко була делегатом 2-го Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників, який проходив у Москві в лютому 1935 року. На з’їзді М.Демченко зобов’язалася зі своєю ланкою виростити нечуваний тоді врожай цукрових буряків: по 500 ц з га.
Повернувшись у село, М.Демченко з своєю подругою М.Гнатенко відразу ж почала організовувати підготовку до сівби. Обидві ланки заготовляли добрива для полів, вручну копали рівчаки, щоб затримати вологу. Битва за високий урожай була нелегкою. Бракувало досвіду, агротехніка тоді була ще невисокою. Навесні, коли несподівано вдарили заморозки, посіви ледь не загинули. Довелося кілька діб палити біля плантації багаття, щоб не дати посівам вимерзнути.
Самовіддана праця принесла відрадні результати. У вересні 1935 року ланки М.Гнатенко і М.Демченко зібрали з кожного гектара цукрових буряків відповідно по 511 та 523 центнери. Цим було покладено початок соціалістичному змаганню, відомому під назвою руху п’ятисотенниць. Держава високо оцінила трудовий подвиг його зачинателів. У листопаді 1935 року М.І.Калінін у Москві вручив М.Демченко і М.Гнатенко ордени Леніна. Колгосп ім.Комінтерну того ж року першим у країні одержав Державний акт на вічне користування землею.
Трудящі виявили велике довір’я ініціаторові масового руху колгоспників за одержання високих урожаїв цукрових буряків Марії Демченко – вона стала депутатом Верховної Ради СРСР першого скликання.
Віроломний напад фашистської Німеччини на нашу Вітчизну перервав мирну працю трудящих Старосілля – 9 серпня 1941 року гітлерівці увірвалися в село. Разом з усім народом старосільці піднялися на боротьбу з ворогом. У лісах, що оточують село, з перших днів окупації розгорнув бойові операції проти гітлерівських окупантів партизанський загін під командуванням Ф.Р.Савченка.
Влітку 1943 року в Ірдинському лісі, що поблизу Старосілля, висадилися парашутисти-десантники Червоної Армії. До них приєдналися місцеві партизани. В лавах партизанського загону ім.Пожарського старосільці брали участь у сміливій бойовій операції, під час якої народні месники відбили великий табун худоби, який окупанти переганяли до своєї продовольчої бази.
Ударами 72-ї та 254-ї стрілецьких дивізій 52-ї армії 9 лютого 1944 року окупанти були витісненні із Старосілля.
Близько 700 жителів села билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. За мужність і відвагу Радянський уряд нагородив орденами і медалями понад 600 чоловік. Жителю села Г.Г.Ляльку за героїзм, проявлений під час форсування у 1944 році Пруту, присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Зразу ж після визволення жителі села приступили до ліквідації тяжких наслідків війни. Ворог завдав селу великих збитків. Окупанти зруйнували майже всі господарські приміщення, знищили або пошкодили сільськогосподарську техніку. Пограбували школу, спалили сільську бібліотеку. Великої шкоди завдали загарбники господарствам колгоспників: спалили 815 житлових будинків, забрали або знищили багато худоби. Великі були й людські втрати: 343 жителі села загинули в боях. На їх честь встановлено обеліск Слави.
Довелося переборювати величезні труднощі. Люди села були сповнені рішучості - в найкоротший строк відбудувати господарство. Працювали вони не покладаючи рук.
У дні підготовки до 50-річчя ювілею п’ятисотенного руху в Старосіллі сталися визначні соціально-культурні перетворення: збудовані нові приміщення середньої школи, торгового центру, дошкільної установи, встановлено пам’ятник колгоспному селянству та гранітний обеліск Слави.
Щоб детальніше ознайомитися з історією Старосілля, запрошуємо відвідати музей історії села, який розміщений у самому центрі села Старосілля.
Старосільська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Посилання
Стаття про с. Старосілля на Вікіпедії
