Трушівці(село)
Зміст |
Сільський устрій
Поселення розміщувалися на березі річки. Хати білені, трикамерні, тобто в них є власна хата, сіни й комора під однією стріхою. Кількість та розміщення вікон однакове. Різнилися вони між собою тільки стріхою. Якщо на лівобережжі стріхи гладенькі, то на правобережжі з острішком, тобто з ступеневими гребнями по ребрах стріхи. Будувалися хати з різного матеріалу дерева, глини, змішаною з соломою, лози та хворосту. Піч становилася тільки в куті між задньою стіною із стіною сіней. Двері з одним роз твором. Крім печі, в хаті були піл, вздовж стін лави, а біля столу—ослін. У куті між дверима й піччю кочережник, з другого боку—зріз з водою. На стіні мисник. Крім хати, на подвір’ї були сарай, комора, стайня, загін, погріб. За подвір’ям містилася клуня з током. За сараєм—сад. Городи розміщувалися окремо від садиб, здебільшого на низинних місцях. Центральна частина села являла собою вигін (сільську площу), на якій містилася збірне, одна-дві крамниці, корчма, церква. Всі будови, крім церкви, були подібні до знайомих хат. Якщо й різнилися, то тільки своїми розмірами.
Ремесла
Люди на селі в основному займалися землеробством. Провідної галуззю землеробства було хліборобство. Землю здавна розпушували ралом, пізніше плугом або сохою. З плином часу з’явилися культиватори, драчок, гака, троян, борона. Збирали зернові серпом і косою. До коси додавали грабки, косу тягали мантачкою або бруском, клепали молотком на спеціальній наковаленці-бабці. Головним і найдавнішим знаряддям молотьби був ціп. Пізніше у другій половині XIX ст. почали з’являтися ручні та парові молотарки. Зерно на борошно переробляли на вітряках.
Їх у нашому селі було 13-14: у Базика Терентія, Паталаха Захарія, Грищенка Льоні(Вартоломіїв), Кривошеї Уласа, Мина Терентія, Вдовенко Хоми, Михно Лазаря, Панченка Максима, Яремаки Охтанаса, Ціпов’яза Адама, Михна Онакія, Михно Мини (Тарасенко).
На дубівці було два млини у: Яремаки Охтанаса, у нього була і олійниця. Ще олійниця була у Кривошеї Павла.
Молотарки з’явились у 1928-1930 рр., були також кінні жниварки. Просо на пшоно драли на топчаках, що приводились у діло кіньми, яких водили по колу. Щоб одержати велику кількість борошна, зверталися до старовинного ручного млинка-жорен. Крупи для домашнього вжитку товкли у ручних та ножних ступах. Із зерен конопель, а пізніше із соняшника на спеціальних маслобойнях били рослинну олію. Для копання застосовували заступ (лопату). В далекому минулому заступ являв собою суцільну дерев’яну лопату. Пізніше це була суцільно залізна лопата, що виготовлялася на заводах (XIX поч. XX ст.).
Селяни займалися столярством, бондарством, плетінням, ткацтвом. Плели з лози кошики, сапетки. В основному займалися ткацтвом. Верстат був майже в кожній хаті, ткали полотно, доріжки.
Ткали різними візерунками у клітинку, у смужку, сонце ткали у піст, у Пилипівку пряли. Пізніше у селі також була кузня. Кузня була у Михна Терентія. До нього ходило все село. До війни була кузня і колгоспі і завідував нею Друзяка Федір О. В кузні працювали цигани. Кузні були дощаними будівлями, в яких було гарно, точило, корито з водою для гартування та охолодження виробів стояк для підковки набій. Біля кузні влаштовувались пристосування для шинування коліс, а також стовп для прив’язування коней коли їх підковували. Інструменти кували для складання великих молотів та малих молотів, обценьків, рубил, пробійників. Пізніше з’явилися ножиці для металу, розточки, лещата, гайкові ключі, ключі для нарізання різьби. Ковалі виготовляли також речі господарського призначення: сокири, ножі, молотки, лопати, сапи, лемеші, клямки, стремена тощо, у кузні працював Авруш.
Домашнє господарство
Майже в кожному дворі обов’язково тримали корів, волів, коней, овець, свиней. Утримання худоби давало, крім м’ясних, молочних продуктів та вовни й шкіри, можливість одержувати гній для удобрення. Особлива увага приділялася розведенню волів, їх використовували як тягову силу. Вівці у селі були рідко у кого. В селі також займалися риболовством, селяни запасали рибу на пости, оскільки вона становила найважливіший компонент пісної їжі. Знаряддями для ловлі риби були верша, ось, соха (хватка), ятір. Також займалися бджільництвом, тільки рідко.
Побут
Для життя потрібне господарське начиння. Для випічки хліба, тісто готували в діжі, розчиняли його кописткою. Тісто місили руками, садовили в піч за допомогою хлібної лопати, зробленої з широкої дошки.
Молоко зберігали в глиняних глечиках, або в ринках, в яких ще тримали сметану й масло. Масло збивали у довбаних і точених масничках вузьких і високих діжках, які зверху закривались циліндричним чи конічним верхняком з отвором посередині, куди вставлялись колотушка. У ринках, гладушках, макітрах підігрівали кисле молоко для приготування сиру. Сир солили, щільно складали у невеликі діжки, закривали полотнинкою, дерев’яним кружком і притискали каменем. Зроблений таким чином кислий сир міг зберігатися до двох років.
Для вживання їжі використовували глиняні миски, розмальовані дерев’яні полумиски. У с. Полудніївці робили глиняний посуд, возили по селах, в тому числі і по Трушівцях. Люди або міняли на щось або купували.
Вся сім’я їла з однієї миски, але кожний мав свою дерев’яну ложку. Готували їжу в горщиках та в казанах. Витягували з печі горшки рогачами. За допомогою макогона м’яли продукти у глиняних макітрах. Для розмішування їжі служили копистки. Для квашення та соління овочів, сала, м’яса використовували дерев’яні діжки, бочки, кадоби, бодні.
Воду носили дерев’яними відрами за допомогою коромисла. Білизну прали вручну в ночвах за допомогою широкої дерев'яної пральної дошки. Після прання просте грубе полотно золили. Після зоління білизну полоскали й били праником. Після просушування річ на качалку й прокачували по ній рублем.
Харчування
Продукти для харчування сушили, солили, в’язали. Хліб пекли в основному житній, з домішкою ячмінної муки, висівок, картоплі, лободи. Пекли також із гречаного борошна. Тільки на великі свята. На Різдво, Паску, весілля пекли пшеничний хліб. Крихти й кусочки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці та худобі. Зустрічали хлібом-сіллю дорогих гостей. Цей звичай, що має глибоке коріння, дійшов до наших днів. У святкові дні чи неділю пекли балабухи з пшеничного борошна. Однією з найпопулярніших страв був борщ. Існувало три різновиди борщу. Червоний готували з капустою, буряком, морквою, петрушкою, пізніше з картоплею. У святкові та недільні дні варили на м’якій юшці, в будень затовкували салом з часником із цибулею. Для смаку додавали сироватку, а в особливі дні забілювали сметаною. Другий різновид борщу-щавлевий зелений. Третій-холодний готували виключно влітку. Варили вареники, галушки, гарбузову кашу, гречаники, затірки, кисіль. Куліш, галушки були популярними в селі. Улюбленими напоями були квас, наливки. Протягом посту церква рекомендувала поститися, (тобто не їсти їжу тваринного походження). Перед Паскою сім тижнів Петровський піст. Два тижні Спасівський, шість тижнів Пилипівський піст. Однак надто велика кількість пісних днів нерідко призводила до білкового вітамінного голодування, причому у людей розвивалась куряча сліпота. У добрі роки, коли запасали риби, грибів достатньо, піст втримувався. Від посту звільнялися лише діти, вагітні жінки, тяжко хворі люди.
Одяг
Єдиним видом жіночого та чоловічого одягу в кінці ХІХ на початку ХХ ст. були полотняна сочка. Верхній одяг жінок кожух, жіночі сорочки вишивали мережкою, гладдю і хрестиком. Ними оздоблювали верхні частини рукавів, комір. Влітку жінки взуття здебільшого не носили, восени і взимку ходили в черевиках і чоботях.
Чоловічий одяг складався з сорочки, штанів, чобіт. Популярним у селі був коричневий колір. Штани шили з грубого саморобного полотна. Жінки здавна полюбляли прикраси. Носили хрестики. Вони були срібні, у заміжнього населення іноді й золоті. У 30-ХХ ст. серед селян стали інтенсивно поширюватись елементи міського одягу, внаслідок чого їхній повсякденний костюм значною мірою втратив етнічні ознаки. Прямі штани фігурного крою, піджаки, пальта спочатку доповнювали, а згодом практично витіснили елементи традиційного чоловічого одягу. Помітні зрушення відбулись у жіночому одязі: сорочки з домотканого полотна, плахти, свити замінювались блузками, ситцевими кофтами, спідницями з фабричних тканин, жакетами, пальтами. У цей час склався повсякденний костюм селян, який з певними змінами продовжує побутувати й дотепер.
Історія села Трушівець від найдавніших часів до 1945 року
(робота учнів Трушівського НВК І-ІІІ ступенів Вахник К. та Любченко Я., 2008р)
Ми живемо в прекрасному краї – Україні. Він славиться родючими землями багатими врожаями, чудовою природою. Букові ліси Карпат, чорноземи центральної України, яскраве сонце кримських курортів, уславлена Слобожанщина – це все моя країна. Але перш за все наш край відомий добрими працьовитими людьми. Щоб не відбувалося – боротьба з турками, польською шляхтою, німецько-фашистськими загарбниками завжди українці відстоювали свободу і честь свого краю. У всі часи їм були притаманні такі риси, як доброта, працелюбність, повага до інших людей, тяжіння до краси і духовності. Багато в Україні є красивих міст і сіл, але найбільше мені подобається моє село. Тут я познайомилась зі своїми друзями, пішла у школу. На уроках історії нам часто розповідають про славетне минуле нашого рідного краю. Трушівці – село, яких немало у нас в Шевченківському краї. В центрі піднявся у небесну блакить шпиль з граніту. Це обеліск Слави хліборобам колгоспу, що в жорстоких боях з фашизмом відстоювали нове життя. Через дорогу розкинулося господарство СТОВ «Зам’ятницьке». За центральною садибою товариства починається торговельний центр. Славиться село своїми людьми: мужніми, хоробрими, працьовитими. Повернемося знову в центр села. Вулиці, тротуари, акуратні цегляні будинки, школа, побудована на честь 50-річчя Радянської влади, медпункт. Добре задовольняються духовні запити людей. … Час заснування села Трушівці невідомий, але можна гадати, що вже в кінці ХVI століття біля річки Тясмин був населений пункт. , Л. Похилевич в « Сказание о населённых пунктах Киевской губернии» пише: «… Село разделяется на две части, из которых одна на берегу Тясмина лежащая, называется Ясковицами, а другая, при почтовой дороге собственно Трушевцами.» Між цими поселеннями був густий ліс. У другій половині ХVIII століття за наказом Катерини ІІ ліс був спалений. Причиною цього було те, що там від царського переслідування переховувались козаки і збіглі селяни. На місці спаленого лісу утворився піщаний степ , який змусив жителів Ясківець переселитись на рівнину до поштової дороги. Переселенці називались трушівчанами, що походить від слова «трусити». Потім обидві частини села стали називатись Трушівці. На початку ХХ століття вже нараховувалося 107 дворів, в яких проживало понад тисяча осіб. В селі було 90% населення неписьменних, тому в 1878 році тут було збудовано першу школу, якою керував піп. Учням проповідували релігійну ідеологію та виховували в них покірність панівним класам. Жителі села жили в злиднях і не мали землі, тому шукали заробітків у Таврії, на Кубані, працювали по найму в монастирях, в панських економіях. Село будувалося недалеко від поштового тракту Чигирин-Черкаси. Трактова дорога була окопана ровами. Тому центральна частина села називалася Рови. Частина в бік носила і носить назву Дубіївка. Ця назва підтверджує, що на території біля с. Трушівці був листяний ліс - дубові гаї. Частина села в бік Черкас носила і носить назву Рокита. В селі розвивалися різні ремесла: ткацтво, виготовлення виробів із шелюгу, займалися городництвом, садів не вирощували. Фрукти купували в сусідніх селах. В основному на ярмарку в Медведівці. Нелегким був шлях до сьогодення. У тривалій героїчній боротьбі з експлуататорами прийшла перемога і утвердилась влада Рад. Ехо залпу «Аврори» Докотилось до села Трушівець. 29 січня, Трушівська рада робітничих і селянських депутатів оголосила про взяття влади в свої руки. Першим головою ради робітничих і селянських депутатів був Філоненко Антін Митрофанович, виходець з місцевих селян-бідняків. На сходці трушівських селян приймється резолюція про взяття влади Радами. На сходці селян розповідається про новий лад, нове життя, яке повинні будувати самі трудящі, про Леніна, про партію комуністів, про Великий Жовтень. Декрет про землю, оголошений Леніним, кликав селян до землі, до мирної праці. Влітку 1920 року на сходці, де було понад 700 громадян села Трушівець, було вирішено про переділ землі. Землю ділила комісія, вибрана на сходці: Сиротинко Гордій Дорофійович – голова, Федченко Мирін Харитонович, Михно Потап Петрович. Для бідняків здійснилась віковічна мрія – одержати землю, вільно обробляти її. Сільські багатії та піп зговорились – жодного пуда хліба не давати державі. Та й інших розпоряджень молодої Радянської держави не виконували. А бідноту і середняків, які вірно служили своїй владі, тероризували. По дорогах і навколишніх селах ще гуляли куркульські бандити-«лісовики» (так називали жителі притясминських сіл бандитів). В селі Трушівцях проти радянської влади виступили Вдовенко Адам та Козубенко Дмитро. Їхня банда однієї ночі налетіла на Трушівська волость (до неї входили такі села: Чорнявка, Худуліївка, Трушівці, Погорільці, Мордва(сучасне Красносілля), Розсошенці), знищила всі документи. В Кривавій сутичці з бандитами загинув начальник міліції, комуніст Романенко. В 1924 році в селі було створено комсомольську організацію, ватажком якої був Вдовенко Юхим Миронович. Перша партійна організація була створена 1926 року в складі з чотирьох комсомольців. Першими комсомольцями були: Брайченко Семен Сафонович, Литвин Яків Антонович, Павліченко Давид Васильович. Піонерська організація була створена у 1930 році. Першою піонервожатою була Данілейченко Ганна. У 1928 році було товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ). В товаристві були: Ціповяз Григорій Васильович, Брайченко Семен Сафонович, Яремака Олена Олексіївна, Голубничий Соловейко Хомович, Паталаха Гнат Нанович . Головою був Брайченко Семен Сафонович. В 1928 році члени ТСОЗ взяли в кредит в КВД трактора «Запорожець». Першим трактористом був Вдовенко Юхим Панасович. До кінця 1929 року була завершена суцільна колективізація. Залишилось лише 77 одноосібних господарств, колгосп називався «Господар» Першим головою колгоспу був Брайченко Семен Сафонович. З 1933 року по 1936 рік головою колгоспу був Стороженко Ярослав Миколайович, а з 1936 року – Литвин Яків Антонович. В 1933 році колгосп «Господар» було перейменовано в колгосп імені Політвідділу. В колгоспі імені Політвідділу збирали врожай не більше 16 центнерів з гектара. Поля обробляли переважно кіньми, коровами, волами та сіяли вручну. В колгоспі імені Політвідділу була свиноферма, яка займала перше місце в районі. В1935 році зародився рух новаторів виробництва, який за ім’ям одного з його зачинателів називали стахановським. Багато було передових людей-стахановців і в селі Трушівцях. З них: Бойко Терентій Васильович, Панченко Денис Олександрович, Філоненко Аніфат Михайлович, Вдовенко Марфа Архипівна, Петренко Семен Андрійович та інші. В листопаді 1935 року в Москві відбулася загальна нарада стахановців. Передові колгоспники колгоспу імені Політвідділу також їздили на сільськогосподарську виставку в Москву. З них: Микитченко Василь, Микитченко Ольга Тимофіївна та інші. Велику роль у піднесенні сільського господарства відігравали МТС. Було досягнуто вирішальних успіхів і в технологічному переозброєнні сільського господарства. В країні було 5818 МТС. На колгоспних і радгоспних полях працювало 456 тис. тракторів, майже 129 тис комбайнів, 146 тис вантажних автомобілів і багато іншої техніки. В селі Трушівцях була МТС, в якій налічувалося два трактори марки «Форзон-Путіловець» і одна машина. У 1937 році колгоспи об’єднували 43% усіх селянських господарств. Колгоспний лад здобув повну перемогу. Колгосп імені Політвідділу 1935 році було автомашини, на яких працювали Філоненко Йосип, Демиденко Олександр Юхимович, Вдовенко Андрій Васильович. У роки перших п’ятирічок було досягнуто великих успіхів у галузі культури. У роки другої п’ятирічки було запроваджено загальне семирічне навчання в містах і в багатьох селах. В селі Трушівцях було відкрито середню школу у 1937 році, яку фашисти спалили відступаючи на захід. В кінці 30-х років село швидко змінювалося, будувалися нові будинки, упорядковувалися вулиці села і ніхто не знав, що багато чого знищить війна.
