Хлистунівка (село)
Хлистунівка (село)
Серед гір і рівнин у мальовничій долині річки Вільшанки за 8 км на південь від районного центру та залізничної станції м.Городища Черкаської області розкинулося велике село Хлистунівка з населенням 2 тис. 350 чоловік і 1200 дворів. Має площу 3889,5 га. В сиву давнину , антропогеновий період, на території сучасної Хлистунівки бродили стада мамонтів, живлячись листям і гілками верб, тополею та соковитою травою, яка смарагдово хвилювалась в степу та по низов’ях. Свідками далеких живих істот є ряд знахідок. Серед них найцінніша – це кістяк мамонта, який знайдено в урочищі сучасного гранітного кар’єру. Частина кістяка зберігається в шкільному історичному кабінеті. Існують різні припущення виникнення назви с.Хлистунівки.. 1.Провобережжя багате на кам’яні породи – зокрема граніт, який виходить в окремих місцях на поверхню. Із різних повітів їхали до села за каменем. А пізніше висиляли сюди людей, які чимось завинили на його видобування. Їх карали за непослуг батогами
( хлистали).
2. За записами із спогадів старожила Гайдаша П.Л. назва Хлистунівки згадується у творах польського письменника Станкевича. Описуючи боротьбу українського народу проти польських загарбників, вказує, як українські козаки з армії Б.Хмельницького між В’язівком і Городищем захлиснули загін поляків із армії Вишневецького. 3. За розповіддю краєзнавця Гуріненка І.П. існувала ще й така легенда. Одного разу цією місцевістю їхали чумаки і зупинилися стомлені на правому березі річки. Люди, воли жадібно почали пити воду, аж хлистали її. Корінні жителі з дива аж закричали :»Дивіться як хлещуть воду!». Дехто з тих чумаків залишилися тут жити. Звідси пішла назва села Хлистунівки. Час утворення населеного пункту не встановлений.
В с.Хлистунівці , так само як і по всій Черкащині, є багато курганів, або їх називають жителі сіл « могили» . Так від села Дирдино до Хлистунівки був найбільшій курган, тому і сучасна назва автозупинки «Могила» Ці кургани давно вважалися козацькими, тому що , була поширена думка , що їх насипали козаки. Насправді частина курганів була створена в добу давньої бронзи, а частина в скіфський період.
Восени 1997 року велися розкопки експедицією археологічної інспекції м.Черкас вздовж кургану . Було знайдено неглибокі поховання з рештками кісток, скіфського посуду , наконечників стріл, були катакомби у вигляді ям, з підкопкою в один бік. Поховані лижали на спині, головою переважно на захід. Очевидно це було поховання простих скіфів. Знайдено ще 2 поховання , вік яких становить 4-3 ст. до н.е., Найбільше і найглибше належало знатній жінці, було пограбоване. Друге поховання – виявилося незайманим і містило залишки дівчинки віком 10-12 років. На ній було скляне намисто, залишки бронзової сережки та 9 бронзових бляшанок. Цікаво, що серед намиста, одна намистинка була «плямиста», виготовлення якої було клопітким. Це свідчить про високий розвиток матеріальної культури скіфів, а також що це поховання для багатих. Хлистунівський курган дав багато наукової інформації і збагатив Україну цінними знахідками. Сучасні уцілілі могили на полях – це сторожові пункти пізніших часів. Період великого поселення народів, наскоки печенігів, половців, монголо-татар докорінно змінили картину життя. Величезні простори землі майже пустували. Дослідження і припущення показують, що на території Хлистунівки до 16 ст. ознаки організованого життя людей були вкрай нестійкими. Це була територія , на якій бродили орди кочівників. Життя примушувало будувати городище – укріплені поселення громад. Таким укріпленим городищем був Корсунь, який було засновано 1032 року київським князем Ярославом Мудрим. У 1240 році Корсунь зруйнували татари, залишаючи після себе руїни і згарища . Неодноразових нападів татар зазнало і Городище, перші згадки про яке відносяться до 16 ст. У 1427 році поблизу Городища відбулася велика битва з татарами. Між В’язівком і Городищем татари були захлеснуті в розташуванні сучасної Хлистунівки (ще одна з легенд походження назви села) . Приблизно в першій половині 16 ст. появилися ознаки організованого життя людей на території сучасної Хлистунівки. Найстаріше поселення було в урочищі Вергунів Яр, який розташований між залізничною дорогою, яка веде на південь і хутором Лемехівка ( бо її територія нагадує леміх) . Назва цього яру очевидно походить від прізвища Вергуни- перших поселенців поблизу цієї місцини. Тягнеться яр двома рукавами, на дні яких б’ють джерела, що здавна живлять річку Вільшанку. Також ознаки організованого поселення на території сучасної Хлистунівки були і на Донцевій горі. І до тепер гора зберігає свою колишню назву. Старожили розповідали легенду: давним давно на околиці села під крутою горою жила звичайна селянська сім’я. Біля їхньої оселі простягнувся шлях, що вів аж до самого Києва. Одного разу їхали тим шляхом донецькі козаки, вони зупинилися відпочити біля гостинної оселі . Вранці, дякуючи господареві за теплий прийом, козаки подарували йому шапку «Тепер і я буду донецьким козоком!» - задоволено сказав дід. Так у селі з’явилися Донці , а гора Донцева. У 1748 році в с.Хлистунівці була побудована християнська церква, а в 1778 році в селі появилися різні секти розкольників ( хлисти і лемехи). Пізніше було прийнято віру хлистів, яких хоронили в яму сидячи, а хрести ставили в ноги, на відміну від християнської віри. Хлистунівка в цей час входила до складу Київського намісництва Київського повіту. За указом царя Павла І від 12 грудня с.ст. 1796 року Київське намісництво було ліквідоване і перейменоване на Київську губернію. Хлистунівка ввійшла в Київську губернію Черкаського повіту. Земля і люди села , як і всього району, належали графу Воронцову. В Хлистунівці було 2 економії : одна звалася «Миколаївська» , у володінні якої було 612 десятин землі, на якій працювало 1 тис. осіб. Друга економія звалася селянська, у володінні якої було 250 десятин орної землі і 150 десятин луків. 37 десятин землі було у володінні церкви. До революції люди с.Хлистунівки підпорядковувалися поміщику Кончаківському та його економу Крижанівському. У 1898 році в селі спалахнуло повстання у ході якого селяни побили жатки економії. Для придушення повстання було прислано один батальйон 70-ти тисячного піхотного Севастопольського полку. За даними 1909 року поміщикам належало 1390000 десятин землі. Хлистунівський маєток був у власності поміщиці Балашової К.А. Коли почалися селянські заворушення в селі поміщиця здала його в оренду пану Кончаківському. А Миколаївський маєток, який розташований за 4 км від села пану Дзарському. У 1903 році орендатор маєтка Кончаківський увесь зібраний врожай зернових і олійних звіз на один тік. Вночі селяни спалили урожай, молотарку, побили локомотив. Після господарських невдач він тяжко захворів і помер. Його поховано біля Хлистунівської церкви. Пана Дзарського , під час повернення із Городищенського банку в 1913 році, пострілом із гвинтівки було вбито підпільниками Канівцем Ф.Г. та Грубським Г.М.
Після революції 1905-07 рр. з передової молоді села утворилася підпільна організація, до складу якої входили Федір Гаврилович Канівець, Гаврило Михайловим Грубський, Тиміш Лукич Миць. Цю організацію було викрито, учасників заарештовано і засуджено на каторжні роботи. Радянську владу в селі було проголошено через 20 днів після Великого Жовтня 1917 року. В кінці 1919 року організувався комітет незаможних селян, який очолювали Малюта Михайло Петрович, Ружин Михайло Миколайович. В перші роки колективізації був утворений один колгосп ім. .Сталіна на території вул.. Воровського. А через кілька років другий – ім..Шевченка, який містився на території тваринницької ферми. В 1929 році утворився колгосп «Вперед», його головою був Освітній Антін Самсонович. Коли виникла потреба збільшити колгоспи, тоді їх об’єднали в один ім..Котовського. Для роботи колгоспу було закуплено 4 коней, 2 крумари, 2 борони і сівалку. Насіння для посіву закупляли в садстанції колгоспу ім..Симиренка. У 1925 році одержали новий трактор «Форозон». Село і навколишні території розташовані на платформі кристалічного щита, основою якого є граніт. А тому у 1925 році було відкрито гранітний кар’єр. Граніт відбивали молотками вивозили кіньми на поверхню. Сьогодні у селі працює потужний щебеневий завод, що забезпечує потреби споживачів у різноманітних будівельних матеріалах. Річна потужність підприємства 10 тис. м.куб. буту, 515 тис. м.куб. щебеню та 15 тис. м.куб. відсіву. На місцевій сировині також працює завод залізобетонних конструкцій, розташований неподалік щебеневого заводу. Звичайне українське село Хлистунівка, як і всі українські села ,зазнало великого лихоліття у Великій Вітчизняній війні. 530 жителів села пішли захищати Вітчизну. 360 з них не повернулися додому. Жителі села світло бережуть пам’ять про загиблих односельчан. На їх честь у центрі села споруджено обеліск Слави.
Звання героя Радянського Союзу присвоєно уродженцю с.Хлистунівки Володимиру Михайловичу Ружину, який здійснив 202 бойових вильоти. Загинув трагічно у 1946 році під час чергового випробування військового літака.
Освіта в Хлистунівці, як і село , має свою історію. З 1874 року діяла церковно-приходська школа. У 1910 році на кошти земського податку була споруджена нова: за рівнем – двокласна – п’ятирічна. У ній навчалося 48 учнів : 3 дівчини, решта хлопці. Закінчили її лише 6 осіб. 10 школярів залишились у попередніх класах , як другорічники. Решта 32 учні – відсіялися, були звільнені або залишили навчання. У 1932 році почала діяти семирічна школа. А в 1967 році побудовано нове двохповерхове приміщення,у якій навчається близько 300 учнів.
