Шубині стави
Шубині Стави
Коротка характеристика
Села Шубині Стави та Михайлівка Лисянського району Черкаської області розміщені в ярах та долинах на витоках безіменних струмків, які належать до басейну річки Гнилий Тікач, на захід від районного центру смт. Лисянка. Межують з селами Лисянського району 6 на захід з селом Рубаний Міст, на північ – з селом Товсті Роги, на північному сході – з селом Бо сівка, на сході – з селом Яблунівка, на південному сході – з селом Кучківка. На півдні - з селом Чемериське Звенигородського району. [ред.] Історія
Існують перекази про історію села : Шубині стави — села за 7 верстов від містечка Виноград і в 5 від Босівки при безіменному струмку. Населення обох полів 1512. По переказах за 200 років це був хутір, який був у власності боярського жителя Шуби. Село тягнеться на просторах 3-х кілометрів між горами. У селян дуже добрі фруктові сади. Кругом села дубовий старий ліс. Церква – дерев»яна, на ім'я архистратига Михаїла, побудована в минулому ХVІІІ столітті, але невідомо в якому році. По штату належить до п»ятого класу, землі має 38 десятин.
Існує другий переказ старожилів, в якому розповідається: В давнину, десь 350 років, в цій місцевості, де тепер село Шубині Стави, був збірний пунк населення навколишньої місцевості у випадках нападів ворогів: турків, татар й ін. Місцевість була лісиста і болотиста. Керівником збірного пункту був козак по прізвищу Шуба. Звук дзвону із Звени Гори /Звенигородка/ повідомляє про напад ворогів. Шуба командував прибулими селянами. Діяв самостійно, коли були невеликі сили або вів загін у район Звенигородки для з»єднання з головними силами, при підході багато чисельного ворога. По переказах Шуба залишився тут жити. З ряду природних водоймищ було зроблено більше десяти ставків, які являлися власністю Шуби.
Важко сказати, який з цих переказів достовірний, але факт, що назва села пов'язана з ім'ям Шуба і ставків. З вищесказаного можна зробити висновок, що назва села виникла у ХVІ столітті.
Села лежали на знаменитому, своїм минулим, шляху, Лисянка- Умань. Цей шлях проходив через північно-західну окраїну сіл. По ньому проходили і діяли загони Максима Кривоноса, Івана Богуна та інших сподвижників Богдана Хмельницького. Не раз цим шляхом проходили загони Максима Залізняка та інших ватажків селянських загонів, які виступали проти національно-релігійного і соціального гніту періоду «Коліївщини». За переказами і жителі нашого села брали участь у цій боротьбі.Також відомо , що поблизу села проходив стародавній чумацький шлях, від якого залишилися лище древні, посаджені чумаками, верби. Старожили переказують що буцімто на повороті, котрий веде із містечка Виноград на Рубаний міст,над струмком, стояла колись корчма, у якій зупинялися чумаки, саме у тій корчмі, за переказами, були страчені останні гайдамаки-втікачі.
На початку ХХ століття село Шубині стави мало 452 двори, жителів 2337 осіб, землі – 2046 десятин. Господарство велося за трипільською системою. На фермі було 775 десятин, які були в оренді у дворянина Климентія Адамовича Хайновського, а потім у його сина Броніслава Хайновського. З 452 дворів, 25 було заможних селян, 100 середняцьких і 327 бідняцьких… В селі Шубині Стави земля оброблялась дерев»яним плугом та дерев»яними боронами. Тяжке і безрадісне було життя у селян. Господарство в селі велося майже натурально. Одяг, взуття, продукти харчування майже все виготовляли самі селяни. Селяни розводили овець. З вовни ткали сукно з якого шили собі верхній одяг. Сіяли коноплі і льон, які обробляли вручну. Виробляли з конопель і льону спідній, а іноді і верхній одяг.
В селі була церковно- приходська школа, яка була збудована в 1892 році. В школі навчалися переважно діти заможніх селян. Діти бідних селян не мали можливості вчитися. Більшість селян були не грамотні. Жовтнева революція застала село з розладнаним господарством. Перша світова віна забрала з села майже всіх чоловіків, де вони перебували 3-4 роки. Багато з них не повернулися з війни (біля 100 осіб). Частина з тих, що повернулися були інвалідами і «простуженими», як їх тоді називали. В час війни вели своє господарство жінки, діти та старики. Відразу ж після Великої Жовтневої соціалістичної революції на село повернувся член більшовицької партії з 1917 року Кривенко Василь Никонович, який став політичним керівником Виноградського волосного ревкому. Часто він наїжджав у село і створював керівне ядро з селян – бідняків по встановленню Радянської влади на селі. До першого ревкому села входили: Багателя Петро Юменович, Поліщук Степан Іванович, Бондаренко Андрій.
У 1918 році Виноградський ревком став центром створення радянського партизанського загону, політичним керівником якого став наш земляк Кривенко Василь Никонович. Загін увійшов до складу бригади, а потім дивізії Щорса. До складу цього загону входить багато наших земляків-односельчан. Серед яких були: Кривенко Василь Никонович, Багате ля Петро Юменович, Нищук Степан Максимович, Чорноус Сергій Мусійович, Кривенко Віктор Никонович та інші. Після закінчення громадянської війни село швидко ліквідувало нанесені війною рани. Земля, одержана з рук Радянської влади, дала натхнення селянам до праці. В 1922-1923 роках почав працювати Бужанський цукровий завод. За здані цукрові буряки селяни одержували гроші. В селі став появлятися одяг з фабричної матерії. Появився збут товарного хліба.
Велику роботу по соціалістичному перетворенню на селі проводила комсомольська організація, яка була створена в 1924 році. Першими комсомольцями на селі були: Багате ля Г.С., Бебешко О.В., Плахтієнко Ф.С., Ігнатенко П.М., Константинівська Н. та інші.
З 1927 року в селі була створена партгрупа, яку очолив Костенко І.О. В 1928 році партгрупа поповнилась комуністами: Драчук І.П., Веремієнко В.К., Дяченко Ф.Й. та Нищук С.М.
В 1930 році організувався колгосп «Злагода», який об»єднував майже все село. Головою колгоспу було обрано завідуючого початковою школою Плахтієнко Тимофія Степановича. Головою сільської ради в час створення колгоспу був Костенко Іван Олексійович, який діяв активно і вміло використовував владу. В 1931 році на базі колгоспу «Злагода» було організовано три колгоспи: «Злагода», «Жовтень» та ім.. Чубаря. В 1934 році ці колгоспи об»єдналися в колгосп імені Ворошилова в селі та колгосп «Ударник» на хуторі Михайлівка.
Під час колективізації на селі проходила вперта класова боротьба. Були підпали будинків, погрози вбивства тим, що йшли в колгосп. Внаслідок запеклої класової боротьби, невміння керувати і розподіляти продукцію, в 1933 році виникла голодовка. Але скоро всі недоліки були усунуті. Трактори та інші машини полегшили працю колгоспників. Була набута практика великого соціалістичного господарства. Колгосп імені Ворошилова посідав одне з перших місць в Буцькому районі. На селі значно зросла культура. Початкова школа була реорганізована в семирічну. Багато дітей почали навчатись у середніх і вищих спеціальних навчальних закладах.
В 1941 році розпочалася Велика Вітчизняна війна. З осені 1941 року по березень 1944 року – тяжкі роки окупації. Окупанти чинили страхітливі звірства. Було вбито і замучено більше 120 осіб односельчан. Переважна більшість молоді була відправлена в Німеччину на каторгу, частина з яких не вернулась. Більше 300 осіб односельчан приймали учать у ВВВ, з яких більше 100 загинули в боях за Батьківщину. За період боїв у селах Шубині Стави та Михайлівка, їх околицях загинуло більше 220 осіб односельчан, які поховані у двох братських могилах, на яких у 1954 році споруджено пам'ятники.
Німецько-фашистські загарбники нанесли селу величезних збитків. В час окупації майже половина села було спалено та зруйновано. Село мало вигляд згарища. Були знищені всі колгоспні стада та сільськогосподарський інвентар, а також майже все, що було в особистому користуванні колгоспників.
Соціалістичний лад на селі забезпечив швидке відродження господарства. Труднощі після Великої Вітчизняної війни скоро були ліквідовані. У 1950 році на базі двох колгоспів ім.. Ворошилова та колгоспу «Ударник» на хуторі Михайлівка було створено об»єднаний колгосп ім. Ворошилова, який в 1955 році був переіменований в колгосп вм. Свердлова.
У 1960 році колгосп став четвертим відділком радгоспу імені «13- річчя Жовтня». На 1964 рік село Шубині Стави являлося найбільшим відділенням радгоспу. В селі було 596 дворів, 1600 жителів, землі 2917 га, яких орної 2306 га. У відділенні було: 21 трактор, 16 автомашин, 14 різних комбайнів та багато іншого сільськогосподарського інвентаря. У відділенні налічувалось 6 капітальних скотних дворів, дві тисячі голів свиней, 1200 голів великої рогатої худоби, з них 336 корів. Четверте відділення радгоспу являється рентабельним господарством. План врожайності всіх сільськогосподарських культур за 1964 рік виконаний. Значно зріс добробут культури села. Село повністю електрифіковане і радіофіковане. В селі повністю ліквідовано не писемність.
Школа і відділення радгоспу забезпечено місцевими кадрами з вищою та середньою освітою.
На початку 1967 року в селі створено самостійний радгосп «50- річчя Жовтня». По радгоспу планується будівництво на 1968-1969 роки на суму 504350 крб., в тому числі Будинок культури на 225000 крб., столова на 60000 крб., 8-ми квартирний будинок на суму 42000 крб. та інші об»єкти.
В 1968 році буде закінчено будівництво двоповерхової восьмирічної школи на 320 місць, де в даний час навчається 96 дітей.
